Всі знали Сашка як максимально простого і щирого парубка. Він ніколи не намагався видавати себе за когось, ким не є насправді. Працював він у школі завгоспом, мав свою комірку і тішився тим, що знаходився там, де був корисним.

Якось до нього у справах зайшла Христина Борисівна, директорка школи. Спочатку розказала що потрібно зробити, уточнила ще деякі виробничі питання, а потім зібралась іти, та хлопець не міг відпустити керівника, не напоївши чаєм.

Зазвичай дівчина правильно харчувалась, слідкувала за калоріями і не напихала шлунок абичим. Та на цей раз відмовитися було нетактовно, та і вранці проспала, поїсти не встигла, шлунок співав симфонії вальсу і зрадливо видавав свою порожнечу. Ніхто того не очікував, та бесіда видалась досить цікавою. Настільки невимушеним і щирим був діалог, ніби поговорила з кимось рідним, з дитинства.

Минуло декілька днів і дівчина знову перед нарадою заглянула до завгоспа. Вирішила ще раз підкріпитися тим чудесним ромашковим чаєм із найсмачнішим і найпростішим вівсяним печивом. І знову ж таки розмова задалась аж надто милою. На цей раз обговорили всі моменти дитинства, посміялись з власних пригод. Христя була ще тою бешкетницею, як виявилось.

Такі посиденьки повторювались частіше і частіше. Наступні рази дівчина також почала приносити щось смачненьке. Загалом, обговорили все на світі і в якийсь момент справа дійшла до поцілунку, а потім до офіційного запрошення на побачення. А потім, як ви вже здогадалися, до одруження.

Пару не налякала різниця у вісім років, не налякав осуд колег. Навіщо жертвувати своїм щастям заради інших, коли так добре разом?

І от ця історія мене чомусь завжди вражає по-особливому. Люди можуть багато років працювати разом, а розгледіти лише через довгі роки. Не раз колеги жартували, що, певно, чай, який вони пили у комірчині, був зачарований Купідоном.

А чи вірите Ви, що можна ось так знайти своє кохання, яке протягом багатьох років було «під носом»?

КІНЕЦЬ.