Є в мене одна подруга, за яку я хвилююся. Вона для мене, наче молодша сестра. Ми все життя разом. Я завжди слухала її і давала поради. Юля бігла до мене в будь-якому стані. ПлAkAлu разом. Сміялися вдвох і гучніше за всіх.

Я вийшла заміж за своє шкільне кохання. Ми жили вдвох ще з першого курсу коледжу. Дитину народили через рік після весілля. Юля весь час була сама. Вона ніяк не могла знайти собі пару. Точніше, Юля відмовляла всім кавалерам. Подруга шукала чоловіка на сім-десять років старшого. Вона мала ще чотири обов’язкові критерії:

• без колишньої дружини;
• повинен хотіти дітей від Юлі;
• мати зарплатню від сорока тисяч гривень;
• любити риболовлю.

Юля – жінка з залізним характером. Хобі в неї теж специфічні. Риболовля, різьба по дереву, футбол і плавання. Виглядає подруга брутально. Волосся заплетене в довгі, чорні дреди. В носі носить сережку. Всі руки і ноги покритті татуюванням. Не дивлячись на це, залицяльників Юлі вистачає.

Нарешті, в тридцять років, вона знайшла того самого чоловіка. Які гарні побачення в них були! Ви б тільки знали. На море возив, в горах були, острови побачили. Всі вихідні проводили на риболовлі. Активно відпочивали на свіжому повітрі і нас звали. Правда ми частенько відмовлялися. Наша сім’я не така активна та спортивна, як Юліна.

Через рік стосунків, пара побралася. Переїхали жити до Юлі. Свою квартиру її чоловік здає за п’ятнадцять тисяч гривень.

• То Сашко на майбутню дитину гроші збирає. – Жартувала Юля. – Моя квартира краща. Тут світло, просторо. Є тераса. Та й ремонт в мене свіжий. Майбутній дитині тут буде краще.

Через п’ять місяців, Юля дізналася про свою вагітність. Подружжя чекало на двійню. Сашко плигав від щастя. Носив нашу Юлю на руках. От дивишся на нього і віриш в щирість його почуттів. Він Юльчику масаж стоп робив, ручки цілував, поки вона ходила вагітна. Щоб їй було легше, найняв двох дівчат. Одна відповідала за прибирання, інша – за приготування їжі.

Юліна вагітність пройшла чудово. Вона відчувала себе королевою. Пологи пройшли легко, хоча Сашко страшенно нервував. Місця собі не знаходив. Постійно зиркав на мене переляканими очима.

• Це нормально.
• Що, що, що? – Перепитав Сашко.
• Це нормально, що вона кричить. – Пояснила я. – По-іншому жінка не народить.
• А-а-а… Зрозумів.

Ми з чоловіком перезирнулися. Мій Михайло заговорив з Сашком:

• Слухай, Сашко, давай поїдемо до нас. Нам тут все одно нічого робити. Тільки стільчики займаємо і очі персоналу мусолимо. Вони знають, як їм працювати. Давай. Ходімо.
• Та ні. Я… Це… Додому поїду. Приберуся. – Пауза. – Ну, для неї приберуся.

Йшов додому абсолютно білий. Коли побачив дітей, бігав біля них більше, ніж Юля. Часто подруга взагалі не вставала вночі до дітей, бо то Сашко робив. Дивилася я на подругу і раділа.

• Пощастило тобі, Юль. – Якось сказала я.
• Начебто.
• Що ти маєш на увазі? Чому, начебто? Сашко ідеальний чоловік. – Заперечила я.
• Ні, сонце. Батько золотий, чоловік – такий собі. Як притяг тих двох дівок до хати, які начебто допомагають, так і тягається з ними. Він думає, що я нічого не бачу. Якось приходжу додому і чую концерт з нашої спальні.
• І що ти зробила?
• Розвернулася і пішла до сусідки чай пити.

Я втратила дар мови.

• Юлю…
• Нічого не говори. Я буду з ним.
• Але…
• Він гарний батько. – Твердо промовила подруга. – Так, він заводить собі дівок, але від мене не йде. Він допомагає, подарунки носить, дітей любить. Всі гроші в мене. Він ні копійки не витрачає на тих дівок. Мене все влаштовує. Нічого змінювати не хочу, а ти, люба, просто радій за мене. Добре?

Я кивнула, але через силу. З тих пір я постійно думаю про свою Юлю. Вона заслуговує на вірного чоловіка.

КІНЕЦЬ.