У мене з сестрою ніколи не було розбіжностей, ми завжди все обговорювали і залагоджували, якщо у нас щось не виходило, але я не думала, що сестра продасть квартиру без мене і купить своїй дочці житло в місті.

Справа в тому, що сестрі і мені дістався приватний будинок відразу після відходу батьків, ми домовилися з нею поки не займатися документацією: нехай пройде рік. Після цієї трагедії ми з сестрою навіть зблизилися: ми майже кожен день говорили по телефону, і вона нічого не говорила про свої плани.

І ось пройшов рік, я попросила сина відвезти мене в батьківський будинок і допомогти встановити паркан, я вже хотіла почати упорядковувати будинок. Найцікавіше, що, коли ми під’їхали до будинку, я побачила, що паркан вже був встановлений, я подумала, що тут була сестра до мене.

Я підійшла до хвіртки, почала стукати і, на мій подив, відкрили абсолютно незнайомі люди, сказали, що вони нові господарі. Я не могла приховати свій біль, не могла повірити в зраду своєї сестри, попросила сина відвезти мене до неї.

Я просто хотіла поговорити з нею, подивитися в очі, щоб зрозуміти, як у неї вистачило совісті таке зробити. Сестра взагалі не здивувалася моєму візиту, сказала, що я отримала те, що заслуговую, мовляв, батьки мені дали велику суму, а їй нічого, тому вона мала повні права на цей будинок.

Вийшло, що вона сама оформила будинок на своє ім’я, а мені нічого не сказала, я просто не могла в усе це повірити, у мене дуже багато питань і так мало відповідей, але я хочу, щоб справедливість восторжествувала і я отримала б те, що належить мені.

КІНЕЦЬ.