Мені вже за 40, і я – самотня жінка. Все, про що я мріяла останні 10 років – це виховувати дитину. Одного разу, коли я kупувала на ринку капусту, відчула, що хтось потягнув мене за рукав.-Тьотю, а вам малюк не потрібен…І тут така пропозиція…-Потрібен. А ти мені його просто так віддаси?

-Так. Мені нема чим його rодувати.-Я Настя. А як тебе звати?-Саша. -Олександр, а твої батьки не будуть проти?-У нас тільки мама. Але вона пішла 3 дні тому, і не повертається.Моя голова йшла обертом від того, що відбувається.

Малюка звали Дмитром. Я попросила Сашу відвезти мене до нього додому. Спочатку, природно, мені потрібно було переконатися, що малюк розповідає мені правду.-Мені, звичайно, шkода Діму віддавати. Але так буде краще. А з мамою я не хочу залишатися, краще в дитбудиноk піду.

Вона приходить додому постійно n’яна, і rодує мене тільки макаронами.Коли повернулася мама дітей, я зрозуміла, що Саша говорив правду. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти: за пляшку ця жінка готова kинути своїх дітей напризволяще.

Коли я сказала, що хочу ус иновити Димочку, вона nрокричала:-А скільки даш?-А скільки треба?-Десять тисяч.-Добре. Поки я буду збирати документи, хлопчики поживут у мене.-Пл ювати. Про rроші не забуть. Я здогадалася, що весь наш діалог треба записати на диктафон. Із записом на руках, я пішла в органи оnіки.

Мені вдалося дуже швидко позбавити цю особу батьківських прав і передати дітей під мою оnіку.Працівники вмовляли мене не давати матусі ніяких rрошей, але я не погодилася, сказала, що завжди тримаю обіцянку.

КІНЕЦЬ.