Невеликий, старенький двоповерховий будинок стояв на околиці маленького містечка. У дворі був дитячий майданчик, лавочка для стареньких, між залізних перекладин натягнуті мотузки для білизни. Адже балконів у цьому будинку не було. У двох під’їздах шістнадцять квартир, за будинком густа лісосмуга, що заросла, а за нею – залізниця.

Ось у цьому будинку Катя і отрмала онокімнатну квартиру у спадок від своєї двоюрідної тітки. Тітка була нелюдима, з родичами не спілкувалася, і Катерина раніше її ніколи не бачила.

Коли родичі перебирали речі тітки, у скриньці знайшли старовинну золоту підвіску у вигляді ангела та записку, в якій було всього два слова: “Допоможи сусідові”.

Речі Катя роздала, батьки обставили квартиру новими меблями. Катя залишила лише старовинний, дубовий буфет для посуду на кухні, на згадку про господиню. У якому стояли кришталеві фужери, порцелянова супниця та кілька керамічних фігурок. Дівчина додала на полиці свій, сучасний посуд, а тіткин викидати не стала.

Та й взагалі, вона вирішила, нехай постоїть рік-два, а потім вона купить модну кухню, а предмет антикваріату передасть до місцевого музею. Звідки у бідної родички такий експонат вона навіть не уявляла собі.

Рік Катерина провчилася, проходила практику, готувалася до захисту диплома. І зовсім не згадувала про скриньку. Отримавши диплом, вона влаштувалась працювати. І тут вона згадала про підвіску-янголятко, напередодні на День народження їй подарували золотий ланцюжок.

Дівчина зняла скриньку з книжкової полиці, дістала підвіску, почистила її і, причепивши до ланцюжка, одягла на себе. Зайва допомога, хай навіть небесних сил, їй не завадить, вирішила вона і подумки подякувала тітці за подарунок.

І тут її погляд упав на записку, дівчина прочитала її і задумалася, про якого ж сусіда йшлося. Вона почала перебирати у пам’яті всіх, але це були молоді сімейні пари з дітьми, або самотні бабусі. За вікном стояв чудовий, літній день, вихідний, і Катя вирішила сходити в магазин за продуктами. А коли поверталася, щось повело її до лави з бабусями.

-Доброго дня, як життя? – Запитала вона за звичкою.

-Нічого, Катрусю, з Божою допомогою тримаємося, – зраділи вони їй.

Катя допомагала сусідкам, за що її дуже поважали і любили.

-А ви не знаєте, чи немає у нашому будинку самотнього сусіда?

-Як нема? Є! – здивували її відповіддю.

-Дивний якийсь, весь день з дому не виходить, штори завжди щільно засунуті. А виходить він вночі, завжди тепло одягнений, навіть у спеку, і весь у чорному.

-А куди ж він ночами ходить?

-У цілодобовий магазин, сміття виносить, та й так просто, гуляє, повітрям дихає.

-І у нього що, родичів зовсім нема?

-Була дружина, та тільки ось вже років п’ятнадцять, як її немає. Кажуть, любив він її дуже, ось і прийняв добровільне затворництво з того часу, як не стало її. Затворництво і це… Обітницю мовчання! Ось!

-Буває ж таке, – знизала плечима Катерина і хотіла вже було йти.

-Тільки він уже з тиждень як із квартири не виходить.

-Ось як? – зупинилася Катерина.

-Так, ми по черзі не спали, спостерігали з вікна, а його не бачили.

-Це он та квартира, на другому поверсі? – показала дівчина пальчиком.

-Та сама, – відповіли їй.

-Дякую!

За десять хвилин Катя стояла біля дверей квартири дивного сусіда, довго дзвонила, але ніхто так і не озвався. Тоді вона пішла до дільничного і розповіла ситуацію, раптом чоловікові недобре. Відкрили двері. Так і вийшло, сусід лежав у ліжку.

Катерина відразу викликала швидку, і сама поїхала з ним, поклала його в палату. Дівчина дуже намагалася допомогти сусідові. Вона часто чергувала поруч із ним у вільний час, тримала його за руку, розмовляла з ним. Розповідала про те, що у двері його квартири вставили новий замок, а ключ віддали їй. Вона зробила прибирання, а фотографію його дружини у рамці принесла до палати та поставила на тумбочці. Літній, сивий чоловік подобався їй, у нього були красиві, шляхетні риси обличчя.

Якось Катерині здалося, що чоловік відчув її і ворухнувся. Тоді вона принесла листи, які йому писала дружина, коли вони цілих два роки були у вимушеній розлуці. Листи були ніжними, проникливими, сповненими безмежної любові. Їх було багато, і щодня Катя читала йому кілька листів. А коли прочитала останній, чоловіка не стало.

Катя гірко плакала, вона вважала себе винною у тому, що не зуміла вберегти чоловіка. І в тому, що начебто вона передбачила йому останній день життя, читанням листів. Адже він пішов саме тоді, коли листи скінчилися.

Але час іде, треба якось жити далі, і Катя почала шукати родичів чоловіка, проте дітей у нього не було, нікого не знайшлося. А тут давній шанувальник Каті, зробив їй пропозицію. І невдовзі вони розписалися, зіграли весілля, переїхали до нової просторої квартири в новобудові, народився первісток, а потім і донька.

Доньці було два роки, коли Катерина знову вийшла на роботу, із онукою сиділа бабуся. Роботи було багато, тому її попросили вийти раніше за визначений термін. До того ж Катерина Анатоліївна була чудовим фахівцем. І від втоми у неї виникла якась слабкість. Спочатку вона не звертала на це уваги, але чоловік наполягав на тому, щоб пройти огляд.

Результати огляду були поганими. У Каті знайшли важку недугу. Шансів майже не було.

І ось одного разу прокинулася вона вночі в палаті від того, що їй почулося, що рипнули двері, і хтось увійшов. Катя не переживала. Від цікавості вона трохи підвелася на подушці. І раптом бачить свого сусіда, тільки він не в чорному одязі, а в білому. І голова його біла, вся в сивині, і борода біла, але від нього ніби йде якесь сяйво.

Присів він на край ліжка і глянув на неї так.

-Вибачте, – прошепотіла жінка, – не змогла вберегти Вас.

А той усміхнувся, погладив її по голові та й сказав:

-Нам Там добре! Ти себе побережи!

І від цього дотику жінка відчула полегшення. Провалюючись у сон, вона подумала про те, що зовсім не винна ні в чому перед своїм сусідом. Мабуть, він відчував таке ж полегшення, коли вона сиділа поруч, гладила його по руці і читала листи коханої жінки.

Уві сні вона побачила себе маленькою дівчинкою, яка бігала галявиною і розглядала квіти. І раптом неподалік побачила своїх бабусю з дідусем, спочатку вона здивувалася, адже їх вже давно не було. А потім зраділа і побігла до них. Але люди похилого віку зробили попереджувальний жест, що їй не можна до них. Катя зупинилася.

Потім до дідуся з бабусею підійшла гарна молода жінка, Катя не бачила її раніше, але точно знала, що це її тітка. А потім з’явилося ще багато щасливих, усміхнених людей, серед них Катерина впізнала сусіда за його правильними, незабутніми рисами обличчя. Він теж був молодим, а з ним приємної зовнішності дівчина.

І раптом небо закрили хмари, і довкола потемніло. Каті стало не по собі, але тут з’явився метелик, що світився, і повів його за собою. Дівчинка бігла щосили, і раптом з’явилося світло.

Вона розплющила очі і озирнулася, промені сонця залили палату, і відчувала Катя себе добре.

Огляди показали, що жінці стало набагато краще, і незабаром вона пішла на поправку.

А коли виписалася, насамперед пішла до Церкви, подякувала за все Господу і поставила свічки за свого колишнього сусіда, його дружину, бабусю з дідусем і тітку, яка залишила їй записку з проханням “Допоможи сусідові”, а також кулончик з ангелом, який Катерина ніколи не знімала.

І так, старовинний комод вона залишила собі. Історія написана на основі реальних подій.

КІНЕЦЬ.