У нас з дружиною позаду десять років подружнього життя. За увесь цей час дружина так і не змогла завагітніти. Проте ми були щасливі й без дітей.

У нашому шлюбі більше любив я. Настільки сильно, що закрив очі на її невірність та дитину від іншого чоловіка назвав своєю.

Я знав про всі її походеньки та прощав її, надіявся, що одного разу вона оцінить мою вірність та перестане робити мені боляче.

Я знав, що у неї були різні коханці, та з одним із них вони зустрічалися найдовше, від нього дружина й завагітніла.

Коли я про це дізнався, дружина уже була на п’ятому місяці вагітності, а батько дитини пропав у невідомому напрямку. Ми вирішили не надавати розголосу цій ситуації та сказати, що батько дитини я.

Після народження донечки моя дружина не змінилася, її походеньки продовжились, вона казала, що їй болить голова від плачу дитини та вона не має сил нею займатися.

А я не можу кинути напризволяще ні в чому не винну дитину.

Дружина пішла від мене, залишивши на мене чужу дитину. Я був в такому стані, що й не описати словами. Здається, що не було більш нещасної людини на світі, ніж я. Масла у вогонь підливала складна ситуація в країні. Я був змушений працювати вдома, замовлень було вкрай мало.

Лише маленька названа донечка змогла повернути мене до тями. Коли одного вечора я знесилено опустився на підлогу, та не знав як далі жити, вона вигукнула щось на зразок: “Тата”.

Від почутого я наче прокинувся, мені стало так добре та затишно, я зрозумів, що не один і що мені є для кого жити.

Коли ми з донечкою ходили на чергове зважування, я помітив, що у нас нова медсестра. Вона мені дуже сподобалась та згодом я все частіше знаходив приводи, щоб навідатись до неї.

Лариса дуже любила діток, відповідно і професію таку обрала. Вона зрозуміла, що сподобалась мені та одного разу прийшла до нас нібито з черговим візитом. Я пригостив її кавою та ми проговорили увесь вечір. Згодом ми почали бачитися частіше та донечка почала до неї звикати.

Ось уже ми 5 років як одружені. Та я навіть радий, що дружина тоді мене покинула, інакше я б не познайомився з Ларисою. Навіть не знаю, як тоді склалося б моє подальше життя.

Тепер у мене є любляча дружина та чарівна донечка. Я обох їх дуже люблю та не уявляю як я раніше без них жив.

КІНЕЦЬ.