Як будь-яка мати , я теж дуже пер еживаю за свою дитину. І хочу, щоб у неї було все добре, але, на жаль, дочка мене не слухає. Їй 33 роки все, що в неї є — це її робота, собака та хлопець. Я її кар’єристкою не вважаю, що всю молодість і витрачають на заробіток, щоб забезпечити у майбутньому гідне життя собі, чоловікові та дітям.

У неї посада керівна, але зарплата трохи вища за середню. Її зарплата йде зазвичай на купівлю речей відпочинок та їжу. Хлопець, якого вона вважає за чоловіка, вже 10 років живе з нею під одним дахом. Упродовж років він виплатив кредит за дорогу машину, встиг узяти квартиру в іпотеку.

Моя дочка, як усі дружини прибирає, готує, намагається купити щось смачненьке. Він без совісті свою зарплату витрачає на кредити. Іноді я їм допомагаю, якщо бракує коштів. Я просила дочку думати про майбутнє, а вона відповідає, що її чоловік все робить для сімейства. Що і квартира, і машина — це їхня власність.

Я пояснювала їй, що вони повинні узаконити свій шлюб , щоб це майно належало їм обом. Тепер її чоловік забезпечує себе і може незабаром залишити дочку як без майна, так й без можливості створити сім’ю. Чоловік зможе зачати дитину і у 40 років. А моя дочка буде вже нікому не потрібна .

Остання наша розмова з дочкою закінчилася істериkою зі сльозами. Вона запевняла мене в тому, що вони поберуться, коли вони назбирають грошей на весілля, що вона може народити і в 40 років, як і інші жінки. Я хотіла, щоб вони розписалися, потім зіграли весілля, але, за словами дочки, так у сім’ї хлопця не було прийнято, що всі мають бути ідеальними. Тож я не всьому цьому не вірю.

Цей хлопець виплатить гроші за квартиру. І знайде собі молоду .

КІНЕЦЬ.