Мені колись не пощастило зі свекрухою І після поганого досвіду у відносинах з матір’ю свого чоловіка я твердо вирішила, що прийму будь який вибір свого сина. Бо ж невістка, яку мій син вибрав і яку він кохає. То чому я маю заважати їхньому щастю? Я можу лише підтримати та поважати його вибір.

Тим більше ця жінка, яку я буду називати невісткою стане для мене як рідна донька, адже народить онуків. Якщо звісно зможе та захоче. Але все одно для мене вона буде родиною. І це найголовніше, що потрібно зрозуміти кожній свекрусі.

Пройшло багато років після мого весілля. Мій син став дорослим та успішним молодим чоловіком. І знайшов свою другу половинку. А я тим часом стримала своє слово та прийняла невістку як рідну дитину. В нас з Софійкою прекрасні стосунки склалися. Так, не без конфліктів, але такі моменти більше схожі на звичайний спір, де ніхто не намагається нікого вколоти, образити та принизити. Ми просто розбираємось в ситуації та знаходимо рішення в спорі, яке підійде для всіх.

Не можу вам точно сказати хороша людина моя невістка, чи ж навпаки ні. Це далеко не мені судити. Проте можу точно сказати, що жити з нею не дуже просто. Все через її важке дитинство.

Єдине, що вона бачила поки була маленькою – це неадекватного та неврівноваженого тата,  І лише після розлучення батьків, яке далося дуже важко, адже батько не збирався нікуди відпускати їх . Довго п ереслідував Софійку з мамою.

Але потім в суді йому заборонили підходити до вже колишньої дружини та доньки. За такий рішучий крок слід похвалити матір Софії. Вона все таки змогла вирватися з лап свого невдалого чоловіка, та забезпечити власну безпеку та безпеку своєї дитини.

Софійка навчилася досягати всього сама та не боятися. Вона робила все, щоб отримати хорошу освіту та роботу. І я зовсім не здивована, що мій Костя обрав саме таку сильну, незалежну, амбіційну дружину, адже сам таким ж є.

Я познайомилася зі своєю свахою і тоді зрозуміла – це дуже хороша та добра людина. З нею в нас також склали дуже хороші відносини, проте мені завжди шкода її, бо ж після розлучення попросту боялася вступати в будь які відносини з чоловіками. А тому не могла знайти собі другу половинку.

Проте є один факт, який мене дуже дивує. Чи то від браку адекватної уваги від батька, чи то ще від чогось, але Софійка досі спілкується з ним та часто навідується. Спершу я думала, що все це дитяча та підліткова травма.

Мати Софійки, моя сваха, підтвердила мою теорію. Невістка завжди тягнулася до батька, але він лише те й робив, кричав і лаяв  доньку. І не зважаючи на те, що він завжди доводить Софійку до істерики та сліз, вона все одно продовжує з ним бачитися та спілкуватися.

Думаю вартувало б Софійці звернутися до психолога, бо ж це вже на залежність схоже. Не знаю, як їй натякнути, але так, щоб вона і зрозуміла і при цьому не образилася. Як ви думаєте? Як це так все провернути?

КІНЕЦЬ.