-Ну, Катя, ну й відхопила ти собі нареченого! Красень! І з грошима!

-І вам пощастить. Не заздріть, – сміялася Катерина.

…Катя з Романом познайомились у нічному клубі. Кожен прийшов зі своєю компанією, а пішли вони вдвох.

Стосунки розвивалися стрімко. Красиві залицяння, цукерки, дрібнички. Катя прямо розтанула. І через три місяці стосунків сказала “так”, на пропозицію одружитися!

Роман подарував їй каблучку. Гарну, з маленькими білими камінцями у вигляді двох сердечок…

-Дуже дорога, подивися скільки камінців, мені для тебе нічого не шкода! – казав він.

Роман сам захоплювався своїм подарунком.

-Дивись який товстий ланцюжок. Навіть не питай скільки коштує. Дуже дорого! А як гарно! Ти в мене будеш просто золота, – сказав він після чергового подарунка.

Катя прикрасами себе не балувала. Багато грошей витрачалося на кредит за двокімнатну квартиру.

-Краще взяти одразу двокімнатну, аніж потім займатися обміном і ще раз влазити в кредити, – порадила їй мама.

Катя й сама так вважала.

Мати з Катериною жили в однокімнатній квартирі.

Після того, як не стало батька, питання про розширення житла вже не стояло, жили вдвох.

Мама багато працювала, щоб виховати та вивчити Катю.

Катя здобула хорошу освіту й чудову роботу. Тепер вона вже сама могла допомагати мамі, але мама працювала і від допомоги відмовлялася:

-Старайся для себе поки ще дітей немає. Потім буде важче. А я поки впораюся…

До початку стосунків із Романом Катя жила вже у своїй квартирі, хай і в кредиті, але своїй.

-Яка у тебе квартира шикарна? І все так гарно зроблено. Маєш батьків багатих? – одразу запитав Роман.

-У мене тільки мама, тата не стало, коли я була ще маленька. Я все сама, – відповіла Катя.

Те, що вона платить кредит, просто не встигла сказати, бо Роман почав захоплюватися і ставити питання далі.

-Ну ти й молодець. Зарплата, напевно, хороша?

-Так, хороша…

-Я теж добре заробляю. Ми знайшли один одного. Ми з тобою просто ідеальна пара. А жити ми де будемо? У тебе? Якось незручно. Це ж я мушу тебе у свою квартиру привести. Ну нічого, потім ми з тобою купимо велику квартиру, хоч і ця хороша. Але ж дітям потрібен простір…

Роман познайомив її зі своїми батьками, тато будівельник, мати вчителька.

Живуть у двокімнатній квартирі. Окрім Романа та батьків у квартирі живе ще й його молодший брат. Звичайна середньостатистична сім’я. Дуже хороші й привітні люди.

-Катя. Вибач, але весілля велике не вийде. Мама й тато дуже скромні та нетовариські люди. Дуже вузьке коло тебе влаштує?

-Влаштує, – Катя й сама хотіла запропонувати йому скромне весілля.

У неї кредит, про який так і не вдавалося сказати Роману. Та й чи треба казати зараз?

За тиждень до весілля Роман приїхав до неї машиною.

-Глянь яка! Має ж у сім’ї бути свій автомобіль. Ось купив не дивлячись! Дорогий, звісно, дужн. Але тепер він наш!

Роман радів, як дитина.

-Сьогодні я з хлопцями в клуб піду, треба відзначити. Але це востаннє. Незабаром я одружений чоловік буду. Ти побудь один вечір сама…

-Добре…

Увечері Катя пішла до мами. Секретів вони не мали. Катя їй все розповіла.

-Дивний він у тебе. Подарунки дорогі, машина. А батьки живуть небагато. По ньому й не скажеш, що він може собі таке дозволити.

-Та я й сама іноді так думаю. Він каже, що заробляє добре. Та й машина не нова. Мама вчителька, батько будівельник. Але й ти матусю мені освіту хорошу дала. Завдяки тобі в мене зараз така робота і я нічого не потребую. А сама ти теж небагато живеш. Він ще хоче квартиру якнайбільшу купити! Уявляєш які плани.

-Так. Щось плани в нього зашкалюють. Ти обережніше з ним. Якось нещиро він старається. Може з весіллям почекати? Живіть так. Багато хто зараз без весілля живе.

-Ну, що ти мамо, все буде добре. Ми любимо один одного.

Весілля відбулося, скромне, як і хотіли. Молодий чоловік переїхав до Каті.

Все було, як у всіх молодих сім’ях. Робота дім. Катя готувала добре. Навчилася усьому з дитинства. Вдома чистота.

-Романе. Ми з тобою вже одружені, а я так і не знаю, де ти працюєш, – запитала якось Катя.

-Та ти не зрозумієш. Неважливо. Головне, зарплата хороша. Так. Ти вибач, зарплату затримали, а мені за машину терміново треба кредит вносити. Тобі ж зарплату видали?

-Видали.

-От і добре. Ми одна сім’я, машина наша.

-У мене грошей тільки на продукти та дрібні витрати залишилося.

-А куди ти поділа гроші?

-Кредит. Квартира в іпотеці

-А чому ти мені одразу не сказала?! Ось це так розпочали сімейне життя! Я тепер що, сам тягти все повинен?!

-Ти не питав, а я тобі просто сказати не встигла. А тягти все не треба. З іпотекою я сама впораюсь…

-А що мені тепер робити? Я маю кредит на машину.

-У тебе зарплата хороша, ти ж сам казав. І взагалі, ти мені про кредит на машину також не сказав.

-Ну, не встиг. Що я тепер робитиму?!

Катя промовчала. Сваритись вона не хотіла, але й грошей зайвих у неї не було. Роман пішов ображений, навіть не сказав куди. Телефон не відповідав…

Катя вже не знала, що й думати.

Прийшов він тільки у неділю вранці. Брудний і трохи веселий…

-Ти де був?! – з порога запитала Катя.

Вона не вірила своїм очам.

-Працював! Ти ж мені грошей не дала! Я пішов спати!

Катя не розуміла, що відбувається.

Наступні два тижні пройшли нормально. Роман поводився так, ніби нічого й не сталося. Навіть букет квітів подарував. А потім раптом заявив, що його звільнили.

-Ти вибач, але за машину треба теж якось платити. Я знайду роботу. Обов’язково знайду і навіть твою іпотеку закрию.

-У мене немає стільки грошей, щоб платити іпотеку і твій кредит. Позич у батьків, чи друзів.

-У них нема. Ми ж одна сім’я, навіщо когось приплітати. Самі впораємося.

-Ти розумієш, що я не маю грошей, чи ні? Я вже внесла за іпотеку.

-Ну ти…

Роман знову пішов, гримнувши дверима. За хвилину він повернувся:

-Я ж тобі такі дорогі подарунки дарував, а тобі мені шкода один раз кредит заплатити.

-Та не маю я грошей. Не маю. Розумієш. А подарунки можеш забрати, продай на кредит буде…

Катя образилася і швидко кинула йому ланцюжок із каблучкою.

-Сама продай! – він знову гримнув дверима.

-А що, може й справді продати? – подумала Катя. – Скупка внизу, майже поряд із під’їздом.

Катя швидко спустилася.

-Дівчино, ви вибачте, але ми не приймаємо таке. Це не золото. Тут просто напилення, та й то не дуже якісне…

Ось самі подивіться, воно вже місцями стерлося. Це коштує копійки. Як біжутерія…

-Хороші подарунки, дорогі, дуже дорогі, дуже дорогі, – Катя згадала слова Романа.

Значить, і все інше теж просто слова? Робота? А тепер ще й просить і за машину платити!

Катя одразу попрямувала до мами.

-Не плач, дівчинко моя. Ти нічого не втратила. Ти ж у мене розумниця. Я ж тобі казала, поживіть так, а ви весілля зразу. Ну нічого.

-Він сам поспішав із весіллям.

-Тепер бачиш навіщо. Візьми себе в руки.

-Бачу. Піду я його речі збирати…

-Сама здогадалася. Молодець. Допомога потрібна?

-Моральна. Ходімо до мене.

Катя зібрала речі чоловіка у його сумки. Вони з мамою пили чай, коли повернувся Роман.

-А це що таке?

-Це ти їдеш.

Роман стояв у коридорі розгублений.

-Там на сумці забери свої дуже дорогі подарунки. Дуже дорогі. Я знаю, скільки вони коштують. На розлучення я подам сама. І це не через несправжні подарунки. Обманюй інших дівчат, з якими ти зустрічаєшся.

-А звідки ти знаєш про дівчат? Хто тобі сказав?

-Ти сам щойно сказав.

Ось так і закінчилося їхнє сімейне життя…

Та у Каті все ще попереду, вона розумна дівчина і обов’язково зустріне свою половинку.

КІНЕЦЬ.