Ми з чоловіком довгий час не могли мати дітей. Вже майже змирилися з цим, але от на свій сорок другий день народження я дізналася, що вагітна.

Ми з чоловіком були настільки щасливими, що передати словами важко. Лікарі нас відмовляли, адже у такому поважному віці – перші пологи це надто складно. Та ми нікого не слухали. Адже це для нас був такий подарунок небес.

За дев’ять місяців у нас народився абсолютно здоровий та рожевощокий синок. Він ріс дуже розумним, добрим та допитливим хлопчиком. Коли він закінчував школу – чоловік захворів і помер.

Ми залишилися удвох. Я вже була зовсім не молода, але дати вищу освіту єдиній дитині таки змогла. Він в мене сам поступив і гарно вчився, а я старалася в усьому його підтримувати і допомагати.

Так син вивчився, влаштувався на роботу, одружився. Залишився жити у столиці, а я в селі. Спочатку вони з дружиною часто приїздили до мене, а потім все рідше і рідше.

Зараз зовсім рідко. А я вже дуже стара і мені все важче самій по господарству і біля дому. Та справа не в цьому. А зовсім в іншому.

Так сталося, що пенсію мені призначили зовсім мізерну, комунальні послуги дорогі. Особливо взимку. Я і так економлю, як можу. В їжі і чомусь смачному відмовляю собі повністю. Мої харчі – це те, що росте в мене на городі. Купую лише цукор, сіль, хліб і крупи. І то рідко.

Всі гроші йдуть на оплату за газ і для купівлі лікарств, без яких я вже не можу жити.

Минулого тижня я наважилася зателефонувати до сина і попросила приїхати. Сказала, що пенсія маленька, а ліки потрібні. Я ж завжди думала, що мій син мене ніколи не покине і не образить. Як же я помилялася…

Він не приїхав. Лише переказав мені на пенсійну картку 200 гривень. Він в кафе більше залишає під час обіду.

А тут для мами, яка його опікувала ,все в житті для нього старалася – він забув ще й відправив такий мізер.

Так, я розумію, що якби він і сам б не мав, але ж він у мене заробляє в місяць більше двох тисяч доларів. А мені відправив лише 200 гривень.

Скільки сліз я пролила, мене це неабияк образило. Мені ж і направду нема за що придбати ліки. Сподіваюся, що не у всіх такі черстві і байдужі діти на схилі літ.

КІНЕЦЬ.