Коли я вчилася в університеті, мій одногрупник явно нерівно дихав до мене. Перший час я ігнорувала його підкати, але він виявився наполегливим. Хлопець був з багатої сім’ї-у батька бізнес, а мати була в якійсь компанії. Для мене ніколи не був важливим його фінан совий стан, але я була без ро зуму, коли він приходив на побачення з квітами.

Молодий чоловік познайомив мене зі своїми батьками, і на подив, вони мене прийняли нормально, незважаючи на факт, що я з бід ної сім’ї. Після закінчення університету, батьки подарували йому квартиру в центрі столиці.

Хлопець запропонував переїхати до нього. Такою щасливою я не була ніколи: безтурботне життя, сімейне щастя, спільні поїздки і подарунки без приводу. Він був не тільки моїм хлопцем, але найкращим другом, іноді навіть батьком. Жили ми так майже п’ять років — і все йшло до весілля.

Останні місяці я жила в очікуванні того моменту, коли почую заповітні слова. Коли вечеряли в ресторані, коли гуляли по парку або ще щось, я все чекала, що він встане на одне kоліно і запропонує стати його дружиною. У квітні хлопець подарував мені квитки в Париж.

Я сильно зраділа, адже зазвичай ми відпочивали влітку; відразу ж подумала, що він хоче зробити пропозицію в романтичній обстановці. У місті любові ми провели майже два тижні, але пропозиції я так і не почула. В останній день поїздки хлопець раптом заговорив про наші почуття, що ми вже п’ятий рік, як разом, і що він все життя буде любити мене, але нам треба розл учитися.

Посмішка з мого обличчя зникла, я закрилася в кімнаті і рид ала всю ніч. Виявляється, батьки поставили перед ним ульт иматум-або він одружується на дочці друга батька, або його позбавляють всіх rрошей. Тепер нічого не залишається, окрім як знову навчитися жити.

КІНЕЦЬ.