Коли мій чоловік  втратив свою роботу, то не знав куди подіти свою енергію. Я мала кілька стратегічних пунктів в нашій квартирі, де він міг застосувати свої вміння, але ремонтувати труби та прибирати на балконі йому не хотілося.

«Потім якось» – вже напевно в сотий, ювілейний раз почула я.

Натомість в нього з’явилося нове «хобі», яке мені геть не подобається. Він почав записувати у блокнотик скільки грошей я витрачаю на продукти. Щоразу, коли я повертаюся з магазину, то він вимагає від мене чек. Щось підраховує та пише. А одного разу навіть заявив мені: «Мені здається, що ти не вмієш керувати грошима. Ти занадто багато витрачаєш на їжу. Можна ж обійтися й меншим». Мене ніщо так не дратувало за тридцять років нашого життя. «Я тебе нагодую та влаштую тобі веселий обід» – подумала я.

З початку тижня я не стала ходити до магазину. Економила, щоб задовольнити чоловіка. «Що в нас є поїси?» – поцікавився він. Я поставила на стіл макарони без м’яса та підливи. Він був незадоволений, проте з’їв. На обід я взагалі принесла йому тарілку із звичайною водою та поклала шматок хліба.

Й тут чоловік вибухнув. «Це що, жарти тепер такі?» – незадоволено почав він. «А будеш знати, як записувати все у свій блокнотик. Не лізь, куди тебе не просять» – відповіла я.

Ми довго сварилися й чоловік зрозумів, що не варто продовжувати свої спостереження. А для профілактики я ще кілька днів нічого не купувала й годувала його тим, що було у нас в шафі.

КІНЕЦЬ.