У мене сестра Люба живе в сусідньому місті, у неї син Валера вступив у нас в місті в ме дичне училище. Я сама розумію, що у Люби грошей небаrато, на зйомну квартиру для сина не вистачить, тому ми з чоловіком запропонували Валерці у нас пожити, все ж не чужі люди. Валера був скромним і дуже здібним хлопчиком.

Весь час в книжках своїх сидів, старанно вчився. Тільки він був абсолютно не підготовлений до домашнього життя, за нього все робила Люба. Він навіть не міг помити за собою тарілку, протерти черевики, забував зарядити телефон, міг залишити свою зубну щітку не помитою.

Але за три роки я навчила його всьому, він навіть став викидати сміття і ходити в магазин за продуктами. А потім  він побажав з’їхати від нас, вони з друзями скидалися на орендовану квартиру. Я запитала у Люби, в чому справа, чому Валеру їде, а вона сказала, що вже подорослішав хлопець, хочеться з дівчатами погуляти, додому пізніше повертатися, а до тітки в квартиру нікого не приведеш.

Після навчання Валера повернувся в місто до сестри, влаштувався в ліkарню. І ось через пару років ми з чоловіком вирішили до сестри в гості приїхати.

Вона сказала, що ключі у сусідки залишила, сама приїде додому через пару днів. Ми зайшли до сусідки, а її вдома не виявилося. Тоді чоловік запропонував до Валерки поїхати, у того вже своя квартира була. Ми приїхали за адресою, двері відкрив незадоволений Валера: — Так, а що ви не попередили, що приїдете… у мене може плани б були. — Ну хто ж знав, що сусідки вдома не виявиться, трохи на вулиці не залишилися ночувати.

— Але і у мене вам не вийде залишитися… я тут одружився, у мене один диван, місця немає. — Навіть в будинок на чай не впустиш? — обурилася я, але чоловік мене відвів убік, сказав, що легше буде в готелі переночувати. Так ми і зробили. А на ранок поїхали до себе додому в місто. Коли потрібно було доnомогти Валері з квартирою, так він три роки жив, А тепер навіть на вечерю рідну тітку не впустив.

КІНЕЦЬ.