У селі моєї бабусі всі знають історію Анастасії. Жінці було 45, коли її син, Гліб, вийшов з дому і не повернувся. Ось так, був чоловік і зник в мить. Гліб був уже дорослим хлопцем, він не міг би загубитися в рідному селі.

Мати незабаром до пошуків підключила nоліцію, історія також привернула увагу багатьох жителів села, які теж не залишилися осторонь, активно шукали зниклого хлопця всюди. Так минув рік, а звісток від Гліба не було і не було. Пошуки nоліції вже не давали особливих надій, руки Анастасії опускалися.

Щовечора вона сиділа на старому дивані, дивилася на фото сина і nлакала. Одного разу Анастасія зустріла шкільну подругу, яку давно не бачила через переїзд останньої в місто з чоловіком. Подружки розговорилися, і Анастасія розповіла тій про своє горе. — А ти пробувала кликати його додому? — з серйозним обличчям запитала жінка.

— Тобто, як це, звати? — Анастасія округлила очі. — Ну, є такий ритуал. Увечері відкриваєш кватирку і кличеш зниклого додому, як мама в дитинстві кличе… так вони і повертаються. Анастасія не сказала нічого проти, але в голові вона відразу пирхнула, мовляв, маячня яка…

Увечері, сівши на диван, вона згадала слова подруги. Їй же нічого було втрачати, вирішила спробувати, а раптом станеться диво. — Гліб! Гліб, додому. Синочку! Додому! — кричала Анастасія в сльо зах. Наступного ранку вона прокинулася з різким бажанням наліпити сирників – улюблених сніданків сина.

Коли сирники залишалося тільки підсмажити, Анастасія подзвонила сестрі і запросила її в гості. Вже через годину до неї постукали. Настя навіть здивувалася, що сестра так швидkо прийшла. Вона відкрила двері і не повірила очам! Перед нею стояв Гліб — живий, здо ровий!

Мати обняла сина так міцно, як ніколи раніше. Вона навіть не запитала, де він був, як він і так далі. Настя тільки міцно-міцно обіймала сина, витираючи сльози, що змінилися на сльози радості.