Ми з Віталієм познайомилися в кафе. У мене впала сумочка, він підняв. Ми розговорилися. Виглядав він молодше своїх років, а я старший за своїх. Спочатку він збрехав, що йому тридцять п’ять, а потім я, що мені двадцять п’ять. Він себе омолодив на п’ять років, а я навпаки.

Спілкування у нас nродовжилося. Чесно скажу, що спочатку мене в першу чергу привернула його матеріальна забезпеченість. Він робив мені дорогі подарунки і водив по дорогих ресторанах.

Згодом у мене і почуття з’явилися. Звичайно, ми потім зізналися один одному, що трохи прибрехали щодо віку, але тоді це вже не мало ніякого значення. Батьки прийняли мій вибір насилу. Мати навіть відмовилася прийти на наше одруження. Батько прийшов, але з його обличчя не сходило незадоволений вираз обличчя.

Віталій був практично його ровесником. До шлюбу ми не взаємодіяли як чоловік і жінка. Віталій говорив, що у нього традиційні уявлення про сімейне життя, мовляв, хоче, щоб все було тільки після одруження.

Все б нічого, але потім з’ясувалося, що він цим прикриває свою неспроможність як чоловік. Мені ніяково про це розповідати, але у мене просто накипіло. Ми разом вже десять років, у нас наро дилася п’ять років тому дочка. Мене влаштовує, що я і дитина матеріально всім забезпечені, але я не відчуваю себе дружиною і жінкою.

Таке відчуття, що ми з донькою потрібні Віталію виключно як підтвердження статусу. Він з нами як з людьми практично не взаємодіє, ми служимо для нього декором під час офіційних заходів. Мене все це kатегорично не влаштовує, але я розумію, що сама загнала себе в цю пастку.