Мені 20, моєму чоловікові 21; ми одружилися з великої любові; я знала, що у нього дуже складна сім’я, але мене це не зупинило. Ми вирішили жити окремо від мами, але вийшло так, що він переїхав до мене раніше. Його мама була в розлученні, постійно змінювала залицяльників, і її згубною звичкою було те, що вона пила дуже багато і втрачала самоконтроль.

Кожен раз після розборок зі своїм співмешканцем вона приходила до нас; говорила на день, але в підсумку жила кілька тижнів. Приходила вона не одна, а зі своїми двома дітьми: дівчинці — кілька місяців, а хлопчику — два роки. Тільки уявіть собі наш дім — з двома маленькими дітьми, і п’яницею-свекрухою. Мій чоловік казав, що не пустить більше маму, але весь час йому ставало її шкода, і він все одно впускав.

Найстрашніше було те, що її залицяльники знали, де ми живемо; навіть ночами нам не було спокою. Я дуже боялася за чоловіка: кров вирує, він може полізти відразу в бійку, але його мама не розуміє цього. Нещодавно вона прийшла до нас, залишила дітей і сказала, що скоро повернеться; наче твереза була,

я їй повірила. Минуло кілька годин, я зрозуміла, що вона не повернеться. Не знаю, може бути і добре, що вона просто пішла, адже від неї тільки біди. Я намагаюся бути ласкавою з дітьми, так як їм дуже складно, але все ж, виходить, що я вже приречена, адже я не можу залишити малюків і вже тим більше віддати їх у притулок. Я сама виросла в дитбудинку, і знаю, що це таке: ніколи нікому не побажаю такого.

Джерело