Місяць тому поведінка мого чоловіка здалася мені дивною. З’явилися тривожні дзвіночки. То він поїде кудись різко, то для того, щоб погворить по телефону йде в сусідню кімнату, а на питання «хто це був?» відмахується. Ну і вишенька на торті — тягає телефон з собою всюди, хоча раніше він не мав такої звички.

Міг жбурнути його куди-небудь і годинами не згадувати про нього. І в черговий раз, коли він знову кудись терміново намилився «у справах», я вирішила простежити за ним. Хочете су діть мене, хочете ні, але я повинна була вже дізнатися що відбувається. Ні кому не побажаю жити у постійних сумнівах і терзання. Так ось я зважилася і почала діяти. Непомітно включила геолокацію на його телефоні, поки він збирався.

Зробити щось я зробила, але на душі так погано стало, ви собі не уявляєте. Сиджу чекаю, а на душі кішки шкребуть. І ось залишившись одна, зайшла в телефон і по геолокації подивилася де він знаходиться. Села в машину і напрівілась за цією адресою. Це було пріблізельно в десяти кілометрах від мене. Я приїхала і припаркувалася недалеко від того місця. Вийшла з машини і пішла пішки. Наблизилася до тієї точки, що була на навігаторі, а серце билося так, ніби ось-ось вирветься у мене з гр удей. Я помітила машину чоловіка і стала тихо наближатися до ней.

Підійшла впритул до машини і відкрила двері … І що видумаєте? На жаль, мої найжахливіші побоювання виправдалися. Я застала чоловіка з якоюсь розв’язаної дівчиною. Напівроздягнені голубки цілу валися в машині. Чого я ніколи не забуду, так це його о чей, які побачивши мене, збільшилися в кілька разів і мало не зійшли з орбіт.

А панночка його схопила речі і давай бігти. Чоловік на кілька хвилин зважився дару мови. Не міг збагнути, що сказати. А що тут скажеш, зловили то на гарячому. Ну і я не стала нічого говорити, розвернулася і мовчки пішла. Поїхала додому і проревіла кілька годин. Як же так? Я адже до останнього вірити не хотіла.

Прожили майже десять років разом. Потім встала, зібралася і почала речі чоловіка збирати. Приїхав «милий» і я його за двері виставила разом з його речами. Просити зра ду … Ніколи! Іду подавати на ро злучення. Ця сцена досі у мене перед очима, кожен раз як закрию їх, все забути ніяк не можу.