У подруги був день народження, тому я пізно поверталася додому․ І так як дорога до будинку лежала через парк, то я, сильно боючись, поплелася по парку в напрямку будинку. На гойдалках я побачила маленького хлопчика років 6 і дуже здивувалася, адже час був пізній, і я не змогла просто так пройти повз.

Я підійшла до дитини, запитала, де його батьки і чому він в такий час сидить один в парку. Малюк заnлакав, і я не розуміла, що він говорив; але побачила побої на його руках: було зрозуміло, що його кинула мати, а можливо, що він сам втік з дому.

Я не змогла пройти повз цю ситуацію і вирішила забрати хлопчика до себе, щоб вже вранці спокійно зайнятися питаннями пошуку мами. Вдома я його викуnала, дала свою піжаму, так як у мене не було дитячого одягу, поклала його спати і випрала його речі.

Вранці я звернулася в nоліцію; мені сказали, що його мама давно у них на обліку, і вони збиралися позбавити її батьківських прав, а хлопчика потрібно буде віддати в дитячий будиноk. Не знаю чому, але я так засмутилася, що нічого не могла зробити на той момент.

Я сказала Віті, що мені доведеться тимчасово його відправити в інший будинок, але я обов’язково повернуся за ним. Не повірите, але хлопчик не заnлакав, сказав, що чекатиме мого повернення. Так і вийшло: я не змогла його забути, майже кожен день після роботи відвідувала його, приносила солодощі йому та іншим дітям.

Минуло небагато часу, я зрозуміла, що точно не зможу вже жити без нього, адже при першій нашій зустрічі моє серце вже йокало. Я завжди просила у Бога дитину, але сама ніяк не могла наро дити, і Бог почув мої молитви: зараз Вітя вже зі мною. Я його уси новила і дуже щаслива.

Джерело