Було вже пізно. Микола прибрав зі столу на кухні і взявся мити посуд, як раптом у двері подзвонили. Чоловік відкрив двері і ахнув. На порозі стояла його дружина Ліза, а біля неї був якийсь незнайомий мужик! Побачивши Миколу Ліза дуже здивувалася. – А ти що ще тут?! – нахабно запитала жінка. – Ну взагалі-то тут мої діти, твоя мати, он заслабла… – пробурмотів він. – Ми тут залишаємось жити! А ти давай, іди, можеш і дітей забирати з собою, – раптом сказала Ліза. Микола не вірив своїм вухам

Ліза попередила матір, сьогодні ввечері прийде не одна. Ідучи на побачення, сказала:

-Мамо, вже настав час познайомитися тобі з Миколою. Ми зустрічаємось два місяці, а ти його ще не бачила. Згодна? Тому що він веде розмови про наше спільне майбутнє. Він серйозний, мене дуже любить.

-А ти його любиш?

-Нуу, скажімо так, я дозволяю себе любити. Але він мені подобається, з нього вийде хороший чоловік, – сміючись, відповідала дочка.

-Лізочко, щоб сім’я була міцна, потрібне порозуміння і кохання взаємне. Повір мені. У мене життєвий досвід, ми з твоїм батьком дуже любили одне одного, не могли надихатися. Шкода, що недовго прожили, не стало його. А після нього я вже не уявляю собі життя з іншим. Тож подумай, взаємність обов’язково має бути.

Галині Андріївні сорок шість років, працює у школі вчителькою. Ліза два роки, як закінчила інститут, працює у будівельній компанії, там і познайомилася з Миколою.

Микола симпатичний юнак двадцять сім років. Він уже дозрів для сім’ї, ставиться до вибору дружини серйозно. Вважає, одружуватися треба один раз і на все життя. До Лізи придивлявся кілька місяців, працює у них у техвідділі. Вирішив якось провести додому після роботи, потім погуляли, а потім розпочалися зустрічі.

Ліза бачила, вільні колеги жіночої статі виявляють інтерес до нього. Але Микола нікому нічого не обіцяв і вибрав її…

-Добрий вечір, Галино Андріївно! Мене звуть Микола, – простягаючи букет троянд, промовив молодик, коли увійшов з Лізою до них у квартиру.

-Доброго вечора, Миколо. Проходь, будемо вечеряти, – привітно сказала мати Лізи, намагаючись непомітно оглянути його.

Молодий чоловік невисокий, трохи вищий за дочку, темноволосий з карими очима, і відкритою посмішкою. А коли він усміхається, очі стають теплими. Це миттєво розгледіла Галина.

-Така відкрита усмішка, теплий погляд, все це говорить про те, що він добропорядна людина, – так вона думала.

Вечір пройшов у розмовах, Микола цікавий співрозмовник, начитаний, Галина це одразу помітила. Допізна не засиджувався, поважаючи матір Лізи.

За півроку вони одружилися. Жити стали у Галини у трикімнатній квартирі, місця вистачає. Вона рада, по-перше, не нудно, по-друге, зять їй подобається, поважає вона Миколу. І він, до речі, теж завжди поважний і передбачливий. Народився син Михайлик, Ліза сиділа в декретній, чоловік працював, Галина теж. Через три роки народилася донька Аліна з карими очима, як у тата.

Жили дружно, купили дачу і своєю великою родиною влітку виїжджали за місто. Минуло вісім років. Михайлик ходить до школи, а донька в садок. Микола із Лізою працюють.

Якось Ліза зустріла в супермаркеті однокласницю Катю. Ліза її не одразу впізнала, перед нею стояла красуня, доглянута, впевнена у собі.

-Привіт, Лізо, не впізнаєш однокласницю?

-Привіт Катрусю, а я дивлюсь ніби ти, а ніби й ні. Яка ти стала крута, вродлива, речі дорогі на тобі. Ти що одружена з мільйонером? – здивувалася Ліза.

Катя розсміялася:

-Ти що, я незаміжня і навіть не збираюся. Мені й так добре, чоловіків довкола мене достатньо. Один мені квартирку підігнав, правда однокімнатну, але в новобудові, інший грошей постійно дає, а третій машину купив невеличку. Ну, навіщо мені заміж? А ти заміжня?

-Так, чоловік, двоє дітей, – відповіла Ліза.

-Ну зрозуміло, сімейна тітка, як і всі. Чоловік, діти, ні волі, ні радості. А в мене майже щодня свято. Я взагалі жінка-свято. Не працюю, навіть не закінчила коледж, не хотілося морочитися. Живу для себе коханої.

Довго вони сиділи тут же на лавці, Катя детально описувала своє життя – ресторани, дорогі речі, багаті чоловіки, відпочинок за кордоном.

Через тиждень зателефонувала Катя і запросила Лізу на день народження. Але одну, без чоловіка.

-Катрусю, а що я скажу Миколі? Як це я одна на день народження в ресторан піду? Що він скаже? – розгублено казала вона.

-Ох, Боже ти мій! Тебе треба вчити? Не кажи, що в ресторан, скажи з однокласницею зустрічаєшся, а що, не можна, чи що? – дивувалася Катя.

Ліза ввечері сказала чоловікові:

-Слухай, подруга шкільна запросила мене у гості, відпустиш мене ненадовго? Посидимо, поговоримо, зустрілися нещодавно у супермаркеті, – вона намагалася говорити невимушено й спокійно.

-Звичайно сходи. Бо дім, робота, діти. Сходи, я не проти, – відповів Микола, дивлячись у телевізор.

Такий обман Лізі таки вдався. У ресторані гуляли на широку ногу. Чоловіки не шкодували грошей, ігристе лилося рікою, танцювали, Ліза мала успіх у чоловіків. Але вибравши момент, Ліза шепнула Каті, що їй потрібно додому, чоловікові обіцяла, що ненадовго. Катя провела її на таксі.

Ніч Ліза не спала. Вона була під враженням:

-Виявляється, он як люди живуть. Грошей не шкодують, веселяться. Катя молодець. І справді, навколо неї чоловіки, багаті, і я сподобалася одному, як його звуть? Роман, нічого такий із себе. Вже навіть пропонував провести, але добре, що Катя непомітно посадила мене в таксі.

Заснула аж під ранок. Снилося море, яхта, хвилі плескалися за бортом, відблиски грали на сонці, а вона гарна, сміялася і раділа.

Мати приготувала сніданок, усі розійшлися, хто до школи, хто на роботу. Микола запитав дружину:

-Ну як пройшла зустріч із подругою, наговорилися?

-Та все добре. Ми не бачилися зі школи. Запрошує ще, незабаром день народження у неї. Вона незаміжня, дітей немає, одна, нудно їй, – раптом легко збрехала Ліза, дивуючись сама собі.

-Ну що ж, звісно одній нудно. Якщо що, їдь, я не проти, тільки не дуже до пізна, – сказав чоловік.

Ліза зраділа, вона вже обіцяла Каті, що в суботу постарається приїхати в ресторан. Роман чекав Лізу, і тільки-но вона увійшла в ресторан, підскочив до неї з великим букетом квітів.

Ліза, поринувши в цю атмосферу сміху, музики, ігристого, вмить забула про сім’ю. Роман щось говорив, обіймав. Як Ліза прокинулася у Романа на плечі, вона не могла згадати. В готелі. Вона розплющила очі і застигла від несподіванки.

-Як я тут опинилася? А котра година? – думала вона.

Подивилася на годинник і ахнула – сьома ранку!

Ліза швидко одяглась і вилетіла з готелю.

Озирнувшись, вона побачила неподалік зупинку автобуса, трохи зачекавши, сіла в нього і поїхала додому.

Двері в квартиру відчинили обережно, і одразу ж натрапили на строгий погляд матері.

-Де тебе носить? Добре, що твій чоловік заснув півтори години тому, хотів уже їхати шукати. Швидко роззувайся і до мене в кімнату.

Коли Ліза вийшла на кухню, чоловік спокійно дивився на неї, вона розуміла, як йому дається цей спокій.

-Микола, вибач, заночувала у подруги. Засиділися, телефон сів. Ну я подумала, ти ж знаєш, що я у Каті, і нічого зі мною не станеться, – вона винувато говорила, відводячи очі убік.

Микола пробачив, знову все стало на свої місця. Тільки з цього часу почалася суцільна брехня з боку Лізи. Зустрічі з подругою, гулянки, веселощі, ресторани, дорогі подарунки і Роман.

Ліза прогулювала роботу, чоловік спочатку прикривав дружину, але її таки звільнили. Микола виховував дітей, теща допомагала. Мати намагалася на неї вплинути:

-Ти що виробляєш, Микола від тебе піде. На кого дітей залишиш? Ганьбиш нас з Миколою. Дітьми не займаєшся, не спілкуєшся з ними, – виказувала їй мати

-А ти на для чого, ось і займайся зі своїми онуками, ти ж у нас вчителька.

Микола перебрався до кімнати дітей, час минав, діти росли. Якось Лізи майже тиждень не було вдома. Потім вона приїхала з якимсь чоловіком, зібрала деякі речі і поїхала з ним.

Галина переживала за свою недолугу дочку, за онуків, за Миколу. Заслабла. Після цього звільнилася. Не змогла працювати у школі.

Син Михайлик закінчив школу, навчається у коледжі, Аліна у восьмому класі. Галина вдома займається справами по господарству, Микола працює. Дітей не залишає, живе з тещею.

Навпаки, він відчуває свою відповідальність за них. Галина постійно слаба, вже з дому не виходить, хоч ще й не стара, але…

…Якось, було вже пізно. Микола прибрав зі столу на кухні і взявся мити посуд, як раптом у двері подзвонили.

Чоловік відкрив двері і ахнув. На порозі стояла Ліза, а біля неї був якийсь незнайомий мужик!

Побачивши Миколу вона дуже здивувалася.

-А ти що ще тут?! – нахабно запитала жінка. – Я думала, ти давно пішов! А що ти тут робиш?

-Ну взагалі-то тут мої діти, твоя мати, он заслабла. А тобі все байдуже? – пробурмотів він.

-Ми тут залишаємось жити! А ти давай, іди, можеш і дітей забирати з собою.

Микола не вірив своїм вухам.

Почувши доньку, Галина вийшла з кімнати:

-Ану забирайся сама зі своїм оцим, – строго сказала вона.

Микола виставив його за двері, а потім виставив і Лізу.

Галина трохи заспокоївшись, зателефонувала своїй приятельці, у неї син юрист.

Він приїхав до неї, вона все відверто розповіла і попросила, щоб доньці не дісталася квартира після того, як її не стане. Оформила дарчу на Миколу, і подбала, щоб Ліза не змогла нічого отримати.

Юрист здивувався:

-Ви на свого зятя так надієтеся? Я багато випадків у житті бачив. Всяке буває.

-Молодий чоловіче, мій зять, це мій син. Дочки в мене більше нема, її для мене не стало. Микола хороша людина. Дітей не залишає, мене доглядає. Зять рідніший за дочку. Я думала такого в житті не буває, а виявляється це сталося зі мною. Він не має матері, давно її не стало. Батько швидко одружився після того, і Микола виявився нікому не потрібним. Він знає, що означає залишитись без підтримки батьків. Тому ніколи своїх дітей не зрадить, – гордо казала вона на захист зятя.

Юрист наступного разу приїхав із нотаріусом, оформили документи. Галина зі спокійною душею думала:

-Ну от тепер мій син Микола і діти житимуть спокійно. І я спокійна, зробила, що мала зробити.

Аліна після школи вступила в інститут. Потім одружилася, зараз у неї своя сім’я. Микола залишився з тещею, хоч уже вона й не теща, а рідна та близька йому людина. Так і живуть удвох, діти відвідують, онуки. Ліза не з’являється, про неї нічого не чути.

Час іде. Миколі вже за п’ятдесят, місяць тому не стало Галини Андріївни. Поки що не знає, що буде далі, але сподівається на краще.

Став задумуватися про себе, свій обов’язок перед тещею він виконав, до кінця доглядав, продовжував їй життя, як міг.

Син із донькою наполягають, щоб батько знайшов собі гарну жінку, бо самотність це не діло.

А Микола ще ж і не старий, треба подумати й про себе…
Та й він і не проти…

Джерело