Було вже пізно. Микола прибрав зі столу на кухні і взявся мити посуд, як раптом у двері подзвонили. Чоловік відкрив двері і ахнув. На порозі стояла його дружина Ліза, а біля неї був якийсь незнайомий мужик! Побачивши Миколу Ліза дуже здивувалася. – А ти що ще тут?! – нахабно запитала жінка. – Ну взагалі-то тут мої діти, твоя мати, он заслабла… – пробурмотів він. – Ми тут залишаємось жити! А ти давай, іди, можеш і дітей забирати з собою, – раптом сказала Ліза. Микола не вірив своїм вухам

 

Ліза попередила матір, сьогодні ввечері прийде не одна. Ідучи на побачення, сказала:

-Мамо, вже настав час познайомитися тобі з Миколою. Ми зустрічаємось два місяці, а ти його ще не бачила. Згодна? Тому що він веде розмови про наше спільне майбутнє. Він серйозний, мене дуже любить.

-А ти його любиш?

-Нуу, скажімо так, я дозволяю себе любити. Але він мені подобається, з нього вийде хороший чоловік, – сміючись, відповідала дочка.

-Лізочко, щоб сім’я була міцна, потрібне порозуміння і кохання взаємне. Повір мені. У мене життєвий досвід, ми з твоїм батьком дуже любили одне одного, не могли надихатися. Шкода, що недовго прожили, не стало його. А після нього я вже не уявляю собі життя з іншим. Тож подумай, взаємність обов’язково має бути.

Галині Андріївні сорок шість років, працює у школі вчителькою. Ліза два роки, як закінчила інститут, працює у будівельній компанії, там і познайомилася з Миколою.

Микола симпатичний юнак двадцять сім років. Він уже дозрів для сім’ї, ставиться до вибору дружини серйозно. Вважає, одружуватися треба один раз і на все життя. До Лізи придивлявся кілька місяців, працює у них у техвідділі. Вирішив якось провести додому після роботи, потім погуляли, а потім розпочалися зустрічі.

Ліза бачила, вільні колеги жіночої статі виявляють інтерес до нього. Але Микола нікому нічого не обіцяв і вибрав її…

-Добрий вечір, Галино Андріївно! Мене звуть Микола, – простягаючи букет троянд, промовив молодик, коли увійшов з Лізою до них у квартиру.

-Доброго вечора, Миколо. Проходь, будемо вечеряти, – привітно сказала мати Лізи, намагаючись непомітно оглянути його.

Молодий чоловік невисокий, трохи вищий за дочку, темноволосий з карими очима, і відкритою посмішкою. А коли він усміхається, очі стають теплими. Це миттєво розгледіла Галина.

-Така відкрита усмішка, теплий погляд, все це говорить про те, що він добропорядна людина, – так вона думала.

Вечір пройшов у розмовах, Микола цікавий співрозмовник, начитаний, Галина це одразу помітила. Допізна не засиджувався, поважаючи матір Лізи.

За півроку вони одружилися. Жити стали у Галини у трикімнатній квартирі, місця вистачає. Вона рада, по-перше, не нудно, по-друге, зять їй подобається, поважає вона Миколу. І він, до речі, теж завжди поважний і передбачливий. Народився син Михайлик, Ліза сиділа в декретній, чоловік працював, Галина теж. Через три роки народилася донька Аліна з карими очима, як у тата.

Жили дружно, купили дачу і своєю великою родиною влітку виїжджали за місто. Минуло вісім років. Михайлик ходить до школи, а донька в садок. Микола із Лізою працюють.

Якось Ліза зустріла в супермаркеті однокласницю Катю. Ліза її не одразу впізнала, перед нею стояла красуня, доглянута, впевнена у собі.

-Привіт, Лізо, не впізнаєш однокласницю?

-Привіт Катрусю, а я дивлюсь ніби ти, а ніби й ні. Яка ти стала крута, вродлива, речі дорогі на тобі. Ти що одружена з мільйонером? – здивувалася Ліза.

Катя розсміялася:

-Ти що, я незаміжня і навіть не збираюся. Мені й так добре, чоловіків довкола мене достатньо. Один мені квартирку підігнав, правда однокімнатну, але в новобудові, інший грошей постійно дає, а третій машину купив невеличку. Ну, навіщо мені заміж? А ти заміжня?

-Так, чоловік, двоє дітей, – відповіла Ліза.

-Ну зрозуміло, сімейна тітка, як і всі. Чоловік, діти, ні волі, ні радості. А в мене майже щодня свято. Я взагалі жінка-свято. Не працюю, навіть не закінчила коледж, не хотілося морочитися. Живу для себе коханої.

Довго вони сиділи тут же на лавці, Катя детально описувала своє життя – ресторани, дорогі речі, багаті чоловіки, відпочинок за кордоном.

Через тиждень зателефонувала Катя і запросила Лізу на день народження. Але одну, без чоловіка.

-Катрусю, а що я скажу Миколі? Як це я одна на день народження в ресторан піду? Що він скаже? – розгублено казала вона.

-Ох, Боже ти мій! Тебе треба вчити? Не кажи, що в ресторан, скажи з однокласницею зустрічаєшся, а що, не можна, чи що? – дивувалася Катя.

Ліза ввечері сказала чоловікові:

-Слухай, подруга шкільна запросила мене у гості, відпустиш мене ненадовго? Посидимо, поговоримо, зустрілися нещодавно у супермаркеті, – вона намагалася говорити невимушено й спокійно.

-Звичайно сходи. Бо дім, робота, діти. Сходи, я не проти, – відповів Микола, дивлячись у телевізор.

Такий обман Лізі таки вдався. У ресторані гуляли на широку ногу. Чоловіки не шкодували грошей, ігристе лилося рікою, танцювали, Ліза мала успіх у чоловіків. Але вибравши момент, Ліза шепнула Каті, що їй потрібно додому, чоловікові обіцяла, що ненадовго. Катя провела її на таксі.

Ніч Ліза не спала. Вона була під враженням:

-Виявляється, он як люди живуть. Грошей не шкодують, веселяться. Катя молодець. І справді, навколо неї чоловіки, багаті, і я сподобалася одному, як його звуть? Роман, нічого такий із себе. Вже навіть пропонував провести, але добре, що Катя непомітно посадила мене в таксі.

Заснула аж під ранок. Снилося море, яхта, хвилі плескалися за бортом, відблиски грали на сонці, а вона гарна, сміялася і раділа.

Мати приготувала сніданок, усі розійшлися, хто до школи, хто на роботу. Микола запитав дружину:

-Ну як пройшла зустріч із подругою, наговорилися?

-Та все добре. Ми не бачилися зі школи. Запрошує ще, незабаром день народження у неї. Вона незаміжня, дітей немає, одна, нудно їй, – раптом легко збрехала Ліза, дивуючись сама собі.

-Ну що ж, звісно одній нудно. Якщо що, їдь, я не проти, тільки не дуже до пізна, – сказав чоловік.

Ліза зраділа, вона вже обіцяла Каті, що в суботу постарається приїхати в ресторан. Роман чекав Лізу, і тільки-но вона увійшла в ресторан, підскочив до неї з великим букетом квітів.

Ліза, поринувши в цю атмосферу сміху, музики, ігристого, вмить забула про сім’ю. Роман щось говорив, обіймав. Як Ліза прокинулася у Романа на плечі, вона не могла згадати. В готелі. Вона розплющила очі і застигла від несподіванки.

-Як я тут опинилася? А котра година? – думала вона.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩