Уляна йшла вулицею, дивлячись у свій телефон, і ненароком зустрілася плечем з якоюсь дівчиною.

-Вибачте, – машинально сказала Уляна і глянула на дівчину.

Дівчина раптом заплакала.

-Господи, вибачте! Як вам допомогти?

Дівчина плакала. Уляна взяла її за плечі і відвела на найближчу лавку:

-Та що ж сталося? Скажи до пуття, – розпитувала Уляна.

Дівчина трохи заспокоїлася і розповіла, що звуть її Ольгою. А плаче вона зовсім не через Уляну, а тому, що у житті все погано. Грошей немає, роботи немає, житла немає і жодного особистого життя. Ішла і думала, що робити далі і не могла придумати:

-Яке я рішення не прийняла б, на все потрібні гроші. А я їх не маю. Останні проїла. Ішла, трималася, щоб не розплакатися, а тут ви, і сльози самі полилися.

-Вибачте, я ненароком, – знову сказала Уляна.

-Та ви тут ні до чого.

-У вас немає родичів, друзів, які б могли допомогти вам? – поцікавилася Уляна.
-Батьки живуть за тисячу кілометрів. Я, коли виїжджала, посварилася з ними. Вони мене не відпускали, казали, що без них не проживу. Мабуть, вони мали рацію. Не люблю, коли вони мають рацію, тому не попрошу у них допомоги. А друзі? А друзів виявилося нема в мене. Поки все було добре, друзі були, а тепер у них, у всіх, виявились, свої проблеми. Не до мене їм.

Піду зараз на вокзал, переночую, а далі буде видно…

Уляні шкода стало Ольгу, захотілося допомогти дівчині, і вона запропонувала:

-Ходімо до мене. У мене двокімнатна квартира, я живу одна. Тільки в мене строгі правила, дотримуватись не будеш – виставлю.

-А зручно? Не заважатиму?

-Я ж тебе сама запрошую. Сподіваюся все буде добре. І в тебе життя налагодиться.

Уляна через своїх знайомих знайшла Ользі добре оплачувану роботу, познайомила зі своїми друзями. Ольга була хорошою сусідкою – такого ідеального порядку, який наводила Ольга, Уляна не мала ніколи. Ольга готувала смачно.

Прожили вони рік дружно, особливих суперечок не було.

І от Уляні її наречений зробив пропозицію. Вони почали готуватися до весілля.

Веселий час був – вибирали сукню, складали меню та список гостей.

А перед весіллям Уляна раптом сказала Ользі:

-Ти розумієш, що тобі треба знайти іншу квартиру?

Ольга аж стрепенулася.

-Я вам що заважатиму? Я ж у своїй кімнаті житиму, а ви у своїй!

-Ну як би так! Ти нам заважатимеш! У нас тепер сім’я.

Що тут розпочалося!

-Ну звісно, ​​у неї сім’я, – несподівано сказала Ольга. – Коли я твою квартиру вимивала, смаколики готувала, ти мене вважала своєю, а тепер я тобі не потрібна. Проміняла мене на мужика! Думаєш, він за тобою так само все прибиратиме? Та який чоловік тебе витримає?

Уляна не вірила своїм вухам.

-Збирай свої речі! – строго і спокійно сказала Уляна.

Вигукуючи всяке Уляні, Ольга зібралася і пішла.

Цим би й закінчилася історія, але Ольга не зупинилася. Вона дзвонила батькам Уляни та друзям, розповідала всі її секрети і ще прибріхувала чимало.

Тепер Уляна плакала:

-Знала б, що так вийде, пройшла б тоді мимо. Зробила добру справу, а вона мені боком вилізла…

Уляна йшла вулицею, дивлячись у свій телефон, і ненароком зустрілася плечем з якоюсь дівчиною.

-Вибачте, – машинально сказала Уляна і глянула на дівчину.

Дівчина раптом заплакала.

-Господи, вибачте! Як вам допомогти?

Дівчина плакала. Уляна взяла її за плечі і відвела на найближчу лавку:

-Та що ж сталося? Скажи до пуття, – розпитувала Уляна.

Дівчина трохи заспокоїлася і розповіла, що звуть її Ольгою. А плаче вона зовсім не через Уляну, а тому, що у житті все погано. Грошей немає, роботи немає, житла немає і жодного особистого життя. Ішла і думала, що робити далі і не могла придумати:

-Яке я рішення не прийняла б, на все потрібні гроші. А я їх не маю. Останні проїла. Ішла, трималася, щоб не розплакатися, а тут ви, і сльози самі полилися.

-Вибачте, я ненароком, – знову сказала Уляна.

-Та ви тут ні до чого.

-У вас немає родичів, друзів, які б могли допомогти вам? – поцікавилася Уляна.
-Батьки живуть за тисячу кілометрів. Я, коли виїжджала, посварилася з ними. Вони мене не відпускали, казали, що без них не проживу. Мабуть, вони мали рацію. Не люблю, коли вони мають рацію, тому не попрошу у них допомоги. А друзі? А друзів виявилося нема в мене. Поки все було добре, друзі були, а тепер у них, у всіх, виявились, свої проблеми. Не до мене їм.

Піду зараз на вокзал, переночую, а далі буде видно…

Уляні шкода стало Ольгу, захотілося допомогти дівчині, і вона запропонувала:

-Ходімо до мене. У мене двокімнатна квартира, я живу одна. Тільки в мене строгі правила, дотримуватись не будеш – виставлю.

-А зручно? Не заважатиму?

-Я ж тебе сама запрошую. Сподіваюся все буде добре. І в тебе життя налагодиться.

Уляна через своїх знайомих знайшла Ользі добре оплачувану роботу, познайомила зі своїми друзями. Ольга була хорошою сусідкою – такого ідеального порядку, який наводила Ольга, Уляна не мала ніколи. Ольга готувала смачно.

Прожили вони рік дружно, особливих суперечок не було.

І от Уляні її наречений зробив пропозицію. Вони почали готуватися до весілля.

Веселий час був – вибирали сукню, складали меню та список гостей.

А перед весіллям Уляна раптом сказала Ользі:

-Ти розумієш, що тобі треба знайти іншу квартиру?

Ольга аж стрепенулася.

-Я вам що заважатиму? Я ж у своїй кімнаті житиму, а ви у своїй!

-Ну як би так! Ти нам заважатимеш! У нас тепер сім’я.

Що тут розпочалося!

-Ну звісно, ​​у неї сім’я, – несподівано сказала Ольга. – Коли я твою квартиру вимивала, смаколики готувала, ти мене вважала своєю, а тепер я тобі не потрібна. Проміняла мене на мужика! Думаєш, він за тобою так само все прибиратиме? Та який чоловік тебе витримає?

Уляна не вірила своїм вухам.

-Збирай свої речі! – строго і спокійно сказала Уляна.

Вигукуючи всяке Уляні, Ольга зібралася і пішла.

Цим би й закінчилася історія, але Ольга не зупинилася. Вона дзвонила батькам Уляни та друзям, розповідала всі її секрети і ще прибріхувала чимало.

Тепер Уляна плакала:

-Знала б, що так вийде, пройшла б тоді мимо. Зробила добру справу, а вона мені боком вилізла…

Джерело