– Мамо, доnоможu, будь ласка! – nросuла Аліса у матері. – Мені дуже треба вийти на роботу, інакше візьмуть іншу людину! Ніхто мене не чекатиме. – А що, твоя свекруха не хоче з єдиним онуком посидіти? Це ж і її внук теж! – єхидно сказала Валентина Петрівна. – Матусю, вона заслабла… Куди їй ще Іванка? – Ну гаразд. Вмовила, – погодилася Валентина Петрівна. – Тільки за просто так я витрачати сили і час не збираюся. У мене є одна умова. Аліса рота відкрила від здивування

 

Онуків Валентина Петрівна чекала. Дуже чекала. Її чоловікові на той момент було сорок п’ять і раптом пішов він у кращий світ. Батьки у Валентини Петрівни не дожили до народження онуків, братів-сестер у неї не було, тіток і дядьків – теж.

От і виходило, що, окрім доньки, не залишилося в неї на світі жодної рідної людини. Тому й квапила її – швидше! Спадковість у них не дуже, довгожителів немає, а онуків хочеться побачити. Та й рід зупинятися не повинен.

А легковажна Аліска матір не дуже слухала. Казала, що діти самі обирають, коли їм народжуватися – тут хоч плануй, хоч що хоч, все одно: вирішить дитинка, що пора їй на світ, і народиться.

Або навпаки, не хоче вона саме зараз народжуватися, тож що хочеш роби – нічого не вийде. Валентина Петрівна фиркала – що за нісенітниця! А Аліска тільки весело сміялася.

Заміж вона легко вискочила, на другому курсі інституту.

Чоловік був майже на десять років старший, але Аліска стверджувала, що вони різниці не помічають, люблять один одного і взагалі їм добре разом.

-Він же старий для тебе! – обурювалася Валентина Петрівна. – Хай зараз, а через двадцять років ця різниця буде ох, як помітна!

-Мамо, а нічого, що батько був за тебе на девʼять років старший, – запитувала Аліска.

І Валентина Петрівна поспішала знову перевести розмову на тему “коли ж онуки будуть”.

Онуки, точніше, онук – поки в однині – народився через два роки шлюбу, якраз після захисту Алісиного диплома.

-Добре ти підгадала, – розуміюче посміхалася Валентина Петрівна. – Хто ж вагітній на такому терміні погану оцінку поставить?

-Як ти можеш, мамо? – обурювалась Аліска. – Я чесно робила свій диплом, без допомоги! І науковому керівнику сказала, що захищати його буду на загальних підставах! Єдине, що дозволила комісія – доповідь я читала сидячи, а в коридорі під дверима чекав Євген… І я не розумію, мамо, чим ти незадоволена?

-От тільки цього не треба! – Валентина Петрівна виставила вперед долоню. – Я ні про що тебе не просила! Дитина твоя! Допомогти – допоможу, але залишати її на мене навіть не думайте! Я на пенсію вийшла не для того, щоб з маленькою дитиною займатися, а щоб відпочити!

-Та ми й не збиралися тебе ні про що просити, – розгублено промовила Аліска.

Вони справді з Євгеном справлялися самі. Іванко був звичайною дитиною – не подаруночок, звісно, але й не надто примхливим, чи плаксивим.

Аліска поралася з ним весь день, а ввечері і у вихідні Євген намагався глядіти малюка, щоб дружина могла відпочити.

Для нього не було проблеми в тому, щоб відпустити Аліску до лікаря, в перукарню або просто погуляти, він зовсім спокійно залишався з малюком і ніколи не дорікав дружині, що вона «занадто довго ходить».

Заради справедливості, Аліска і сама намагалася не затримуватися і ніколи не “зникала” на півдня, поверталася одразу, як зробить справи.

Бабусі приходили рідко. Мама Євгена жила в передмісті і часто була слаба: набагато простіше було сісти на машину і привезти онука їй, аніж чекати, коли вона сама приїде.

Вона дуже засмучувалася, що нічим не може допомогти молодим і дуже рідко бачить Іванка.

-Нічого, – казала вона. – Ось трохи підросте, не треба буде на руках його носити – зможу на вихідні забирати, відпочинете трохи, а я поспілкуюсь досхочу.

Валентина Петрівна жила недалеко, за мірками великого міста – зовсім поряд, на здоров’я не скаржилася, проте приходила зрідка, кілька годин гралася з дитиною і не забувала нагадувати, що дитину мають виховувати батьки, а не бабуся.

Іванку виповнилося два роки, і тут Євгену з Аліскою пощастило. Їм абсолютно безкоштовно дісталися два квитки на концерт гурту, який вони обоє дуже любили.

Квитки були дорогими, гурт цей приїжджав рідко, концертний зал був зовсім неподалік від їхнього будинку.

Друг Євгена хотів сходити на цей концерт з подругою, але вони посварилися, тому він віддав квитки Євгену і від грошей відмовився.

Все це Аліса розповіла мамі за три дні до концерту.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩