Зять зайшов на кухню і поклав на стіл перед Настею 450 гривень.

– Це за альбом Матвійка в садочок. Ти ж карткою розраховувалась! Не хочу бути тобі винний.

Я дивилась на цей цирк і не розуміла, що коїться. Виявляється, у дочки з чоловіком роздільний бюджет. Всі покупки вони ділять “до копійки” на двох. Я ж застала те, як вони “скидалися” на фотоальбом єдиної дитини. Їхала я додому сама не своя. Такого чуда я ще не бачила.

Всю дорогу в голові крутилися одні й ті самі думки. Як це взагалі можливо? Чоловік і дружина, які живуть разом, виховують спільну дитину, а гроші рахують так, наче вони сусіди, що разом купують пральний порошок? Настя й раніше щось говорила про їхній “спільний, але окремий” бюджет, але я тоді не надала цьому значення. Думала, ну, молодь зараз модна, звикли розпоряджатися фінансами по-новому. Але щоб настільки?

Я вже уявляла, як у їхній родині відбуваються буденні покупки. Настя купує хліб, а зять у відповідь переводить їй 17 гривень 50 копійок на картку. Або вони йдуть у кафе, і кожен платить за свою порцію. А якщо Матвійкові треба купити зимову куртку, вони й тоді ділять суму навпіл? Чи, може, обирають дешевший варіант, аби ні в кого не було відчуття несправедливості?

Наступного дня я не витримала і зателефонувала дочці.

– Настю, ти серйозно? Ви навіть альбом дитині купуєте порівну?

– Мамо, це нормально. Ми так домовились. У кожного свої гроші, свої витрати. Щоб потім не було претензій.

– Які можуть бути претензії між чоловіком і дружиною? Настю, це ж твій чоловік, батько Матвійка!

– Мамо, не починай. У нас усе чесно.

Чесно? Я ледве стрималася.

Я пам’ятаю, як ми з чоловіком жили в злагоді. У нас не було “моїх” і “твоїх” грошей. Якщо треба було щось для дітей, я й подумати не могла, що чоловік спитає, скільки це коштує, і вирахує свою частку.

Але, видно, часи змінилися.

Минув місяць. Я вже трохи охолола, але випадок з фотоальбомом не йшов з голови. Та якось увечері Настя приїхала до мене засмучена.

– Мамо, у мене проблема. Мені терміново треба заплатити за лікування, а всі гроші на рахунку закінчилися.

– А зять що?

Настя гірко зітхнула.

– Каже, що в нього свої витрати. Якщо я позичу в нього, то маю повернути до копійки.

– І що ти тепер робитимеш?

– Візьму з твоїх відкладених, якщо можна…

Я кивнула, хоч у душі мене розпирало від обурення.

– А якщо завтра з дитиною щось трапиться, і тобі знадобляться гроші? Він теж так відреагує?

Настя мовчала. Я бачила, як вона вагається, як усередині в ній бореться любов до чоловіка і гірке розчарування.

Я не витримала.

– Доню, ти ж розумієш, що в родині так не має бути? Чоловік і дружина – це одна команда, одне ціле. А у вас виходить якась бухгалтерія!

Настя знизала плечима.

– Так живе багато пар.

– Але чи щасливі вони?

Вона не відповіла. І це було для мене найстрашніше.

А як ви вважаєте, чи нормальні такі стосунки? Чи можна побудувати міцну сім’ю, якщо кожен рахує кожну копійку?

Джерело