Моя дочка одружилася відразу після закінчення інституту. Народила дочку Аліну. І все б добре в їхній сімʼї, тільки от зять – Віктор – не може забезпечити добрих умов для їхнього життя.

Можливо, хтось скаже, що я просто його недолюблюю. Так, я вважаю, що дочці потрібно було знайти відповідальнішого супутника по життю. Але тепер уже пізно, у них маленька дитина.

Донька зараз у декреті, а Віктор все ніяк не може влаштуватися на нормальну роботу. Вже кілька місць змінив, але ніде довго не затримується.

Живуть вони у моїй квартирі (у мене їх дві). Я поступилася їм двокімнатною, а сама залишилася в однокімнатній. Рахунки за комунальні послуги з обох квартир оплачую сама, бо молоді не мають грошей, а мені не хочеться накопичувати житлові борги.

Та ще й дочка постійно приходить і просить гроші у борг. Іноді їм нема на що купити навіть хліб і молоко. Я не відмовляю, тому що розумію, що дитині потрібно повноцінно харчуватися. Рідна онука таки, та й дочку шкода.

Тільки ось знаю, що ці гроші ніколи до мене не повернуться, віддавати їм нема з чого. А зятя ця ситуація цілком влаштовує, не соромно йому.

Нещодавно Віктор знову звільнився. Причина: начальник відчитав його перед колегами. І що? Всяке буває, якщо відчитав за справу. Виправ свої помилки і працюй далі. Але зять у мене гордий, одразу заяву про звільнення на стіл.

Думав, що вмовляти залишатимуться. Та кому він там потрібний? Охочих на цю вакансію багато. А те, що вдома дитина маленька і дружина в декреті, про це він подумав в останню чергу. Тепер знову кілька місяців сидітиме вдома, шукатиме роботу. І на аби яку роботу Віктор не піде, амбіцій через край.

– Вітя, ти поки роботу шукаєш, візьми хоча б підробіток, – говорила я йому. – Адже можна тимчасово вантажником або робітником влаштуватися.

– Вантажником чи робітником? – обурився зять. – Я не для того стільки років в університеті навчався, щоб тягати мішки.

А днями дочка знову прибігла взяти грошей у борг. І тут мій терпець урвався.

– Іра, мені це набридло! – Сказала я. – Більше жодних грошей не буде. Ви живете недалеко, тож приходьте з Аглаєю до мене. Годуватиму вас у себе вдома.

– А як же Вітя? – запитала дочка. – Він також голодний.

– Мені байдуже, – відповіла я. – Нехай сидить голодним. Хто не працює той не їсть.

І ось уже два тижні дочка та онука ходять до мене їсти, а чим харчується Віктор, я не знаю, та мені й нецікаво. Сподіваюся, що візьметься за розум і влаштується на роботу.

А днями дочка мені сказала:

– Мамо, скільки це триватиме? Тобі що, шкода для Віті тарілки супу? Я, звичайно, тебе розумію, ти думаєш, що ми тебе об’їдаємо. Але ж так не можна. Мій чоловік не винний, що не може знайти роботу. Чекай трохи, коли Вітя почне добре заробляти, у нас все налагодиться.

– Доню, ти мене вибач, звичайно, – відповіла я. – Але в такий спосіб я намагаюся зробити з твого чоловіка справжнього чоловіка. Сподіваюся, що своїм вчинком я пришвидшу його пошук роботи. Він же поводиться безвідповідально.

Не розуміє, що вдома голодні дружина та дитина. Віктор сподівається на мене. На те, що я дам вам грошей, а він так і кілька місяців шукатиме роботу. Твій чоловік не хоче брати підробіток, хизується своєю вищою освітою, а ти йому підтакуєш. Зніми нарешті свої рожеві окуляри. Якщо про себе не думаєш, то про дитину бодай подумай.

– Добре, я поговорю з Вітею, – відповіла дочка.

Вони з онукою пішли додому. А я сиділа і думала, чи правильно роблю. Просто я вже не знаю, як впливати на зятя. Я не стала б лізти в їхнє життя, якби вони самі справлялися. Але я втомилася щомісяця платити за їхні комунальні послуги та постійно давати гроші на продукти. Я ж не мільйонерка, яка може утримувати зятя, який не бажає влаштовуватися на роботу.

КІНЕЦЬ.