Я добре розумію ситуацію, що склалася і просто дуже впевнена, що нічого хорошого з цієї затії з переїздом вийде у моїх дітей. Квартиру продадуть, нічого не куплять взамін, гроші втратять і повернуться назад, немаючи нічого за душею.

Дочці Наталі я своїй так і сказала прямо – спом’янеш моє слово, все витратите до останньої гривні, дітей бідними зробите і будете починати все знову з нуля.

В моєї дочки Наталі, їй зараз 3 роки, давно вже своя сім’я – чоловік та двоє дітей, хлопчики чотирьох і двох з половиною років.

Як тільки молоді одружилися, то стали жити в квартирі, яка належить Наталі.

Квартиру цю ми з дочкою купили вдвох, ще до її заміжжя, довго гроші на це відкладали. Однокімнатну, звичайно, ми люди не багаті, іншу ми б не змогли купити. Добру частину грошей дала я, десь половину вартості, напевно, тієї квартири. Відсотків двадцять перерахував батько, решту моя дочка заробляла сама.

Ну, ми маленькому містечку, ціни у нас на житло не такі високі, як в столиці. Хоча, з іншого боку, і зарплати досить таки скромні. Наталя до декретів працювала на хорошій фірмі, отримувала 1непогано, як для нашої місцевості. За нашими мірками, для жінки – це просто супер-зарплата.

Зять мій теж працював, але отримував трохи менше доньки, при цьому і нерухомості власної не мав, якщо не враховувати частку в квартирі батьків, та й то невелику – п’яту частину трикімнатної квартири на околиці міста, говорити нема про що там зовсім.

Загалом, шостий рік живуть в однокімнатної квартирі моєї доньки Наталі цілим сімейством, звичайно, тісно їм, з двома дітьми ще й! Коли друга дитина тільки народилася, задумалися вони про розширення свого житла, хотіли брати квартиру в кредит.

Звичайно, накопичень як таких у них немає, Наталя ж не працювала. Єдиний варіант був – квартиру доньки продавати, на іншу суму, якої не вистачає, і брати квартиру в кредит. Мені це, природно, не подобалося, але начебто свати обіцяла дати невелику суму дітям, якщо купуватимуть житло.

А тут, поки суть та діло, зять мій залишився без роботи, як раз напередодні того, коли всі стали сидіти вдома і багато фірм позакривалися. А у нас це прямо проблематично дуже, роботи дуже мало в нашому містечку зараз. Ну ось, відтоді їм непросто живеться, питання з покупкою квартири, я так думала, відійшов на другий план.

Зять мій Орест зараз шукає підробітки. То вантажником, то мийником, то різноробочим. Кілька робіт вже за рік змінив, приносить додому копійки, перспектив немає зовсім ніяких. Шукає, звичайно, щось більш краще, але поки безуспішно. А тут на початку осені стала вестись мова – нічого в цьому місті не виходить і не вийде, треба переїжджати. Місто йому винне, угу! Знайомий у нього років п’ять назад поїхав до столиці, влаштувався там відразу, квартиру в кредит взяв, живе непогано. І наш теж так захотів!

Чоловік Наталі пропонує квартиру продавати і їхати в столицю, там влаштовуватися на роботу і брати житло в кредит – «все одно ж планували розширюватися». У Києві у нього немає ніяких зв’язків чи знайомих, щоб допомогли чи порадили щось, ну, хіба що цей знайомий, який, природно, допомагати не буде, з чого б. Наталя, чесно кажучи, їхати не хоче. Але чоловік ставить питання так: або переїзд, або розлучення.

Я дочці своїй кажу – ну і розлучайся, подумаєш! Налякав, подумаєш! Нехай їде куди хоче. Але вона твердить – я хочу зберегти сім’ю, щоб у дітей був тато. Зять каже, що без перспективне наше місто – дозвілля, говорить, немає ніякого, сходити нікуди. Я ж своїй доньці кажу, куди йому ходити, батьку двох маленьких дітей?

Про це хіба потрібно зараз хвилюватися? А Наталя моя мені каже: “Мамо, ти завжди мені диктувала, що робити, контролювала в усьому, це моє життя, не втручайся! Ну так, поки все добре, так «мамо, не втручайся», а почнуться проблеми – до мами вона сама прибіжить з двома дітьми і без грошей!

Зараз у моєї доньки є хороша робота, де її чекають через пів року, хоча й маленька, але своя власна квартира, допомагаю я їй з дітьми. І все це кинути для того, щоб поїхати в нікуди?

Зять збирається їхати спочатку один, взяти в оренду там кімнату, знайти роботу. Наталя ж поки залишиться вдома і займеться продажем квартири. До середини осені разом з дітьми вона повинна буде приїхати до чоловіка – і вони будуть облаштовуватися в столиці.

Що це робиться в них в сім’ї? Зараз важкі часи, вони ж мають думати про майбутнє. Зараз часи в Україні непрості в усіх. Ну свідомо ясно, що ця поїздка закінчиться чимось недобрим, хіба ні? Кажу, хоча б не роби нерозумних вчинків, щоб можна було кудись повернутися в разі чого, якщо у вас там щось не складеться, квартиру залиш свою. І з роботи не звільняйся, поки є можливість, візьми хоч відпустку за свій рахунок після декрету, можливо, погодяться ще дати тобі пару місяців для відпочинку. Але Наталя повторює лише одне – мамо, не лізь, ми розберемося самі. Ось що з нею робити? Я вже й не знаю, що мені думати. Що я маю робити, адже хвилююся, щоб Наталя не зіпсувала усе?

Фото ілюстративне.

Джерело