П’ять років тому в родині сталася важлива подія. Тетяні Петрівні у спадок дісталася дача. Пішла з життя якась там родичка, майно якої в різному розмірі дісталося Тетяні Петрівні та її сестрі з братом. Квартиру родички взяли брат із сестрою, а Тетяні віддали дачу.

У Тетяни теж є дочка, але та заміжня і в них із чоловіком питання з нерухомістю вирішено. Купили квартиру в іпотеку, а тут бабуся чоловіка також залишила їм у спадок житлоплощу. Тож вони живуть у квартирі бабці, а свою здають і цим гасять платежі. Тим паче у них двійня і дітям квартира в майбутньому стане в пригоді.

А ось дачі раді були всі. Зять Тетяни Петрівни упорядкував будиночок, парканчик, прибудував ванну кімнату замість літнього душу, з водою розібрався, щоб не руками прати, а машинкою. Так би мовити навів комфорт для тещі та своїх дітей.

Після отримання дачі минуло три роки і жінка вийшла на пенсію. На пенсії Тетяна взялася за благоустрій городу. Поставила тепличку для томатів із перцями. Грядочки для морквини з буряком, кабачки з гарбузом, огірочки і зелень для салату. Старі дерева плодоносили, але до них вона посадила кілька кущів смородини і аґрусу для онуків.

У перше ж пенсійне літо до Тетяни в гості раптом вирішила приїхати сестра посеред тижня, хоча давно спілкування звелося до привітань. У гості не їздили, а якщо зустрічалися, то в кафе.

— Тетянко, як добре що в тебе тепер дача. Можна зустрічатися з комфортом. Шашлики посмажити, повітрям свіжим подихати. – Обіймаючи сестру тараторила Олена.

— А в мене немає мангала. – Трохи не впевнена сказала Тетяна. – Зять шашлики не любить.

— Ну й добре. – Відмахнулася Олена. – Значить чаювати будемо. Показуй що в тебе там хорошого вже насаджено. Хвалися своїми успіхами.

Тетяна показала сестрі ділянку, будиночок. Грядочки і квіточки.

— Ну Танька, ти молодець. З урожаєм будеш. – Похвалила сестра.

Сестра приїхала на один день. Нема коли їй засиджуватися, вдома онуки.

— Танюш, а не зірвеш мені огірочків? Онуків пригощу справжніми. – По-родинному попросила Олена.

— Звісно.

Тетяна обірвала всі огірки, в баночку трохи полуниці зібрала і передала сестрі для онуків.

У вихідні донька привезла онуків. Вони вже пожили у свекрухи та свекра два тижні. Бабуся з дідусем радісно водили онуків у парки, на атракціони, у різні розважальні заклади. Далі за планом онуки на місяць мали поїхати до бабусі на дачу, якраз до початку сезону перших ягід.

Тетяна з радістю прийняла онуків. У хлопчиків була своя кімната, яку зять обладнав як треба. Хлопчикам було по шість років, бабусю вони слухалися, з городом допомагали, квіточки з ягідками поливали.

Але ось несподівано для Тетяни біля її хвіртки з’явилася машина брата. З неї вийшов брат із дружиною, сином із невісткою та онуком. Онук у Сергія був ровесником Тетяниних онуків.

— Танюхо, приймай гостей. – Сергій обійняв сестру. – Ми на шашлики. Про мангал знаю, свій привезли. І дітям весело буде час проводити.

— Привіт братик. – Таня була трохи розгублена. – Ну проходьте.

Сергій привіз із собою шашлик у відерці і мішок цукерок дітям.

— Танечко, давай що-небудь до шашлика зберемо. – Заусміхнулася дружина брата. – Де в тебе що росте?

Тетяна трохи загубилася, але повела невістку в город, показати де зелень, де редиска з огірками на салат.

— Тітко Тань, я ягід нарву до столу? – Дружина племінника вже по хазяйськи вивчала грядку з полуницею.

— Помий тільки. – Тетяна відірвалася від грядки із зеленню.

Племінниця обібрала всі ягоди і почала згодовувати їх своєму синові, пропускаючи повз онуків Тетяни Петрівни. А невістка спритно обривала огірки та редиску.

Шашлик посмажили, на стіл накрили. Сім’я брата посилено налягала на їжу.

— Ох Танюха, яка в тебе шикарна дача. Огірки солодкі. – Хрустів огірочками Сергій. – Назбирай нам із собою. Давно я таких смачних не їв. І редисочки з цибулькою.

Таня неохоче погодилася. Огірки тільки пішли, їх ще мало, але братові відмовити не наважилася.

І з цього все почалося. То сестра в гості завітає і випросить із собою овочів і фруктів, то брат із сім’єю приїде на шашлики і відвезе із собою в місто щось із городу сестри. Коли дачний сезон закінчився, то Тетяна видихнула. Такої кількості уваги від родичів було для неї занадто багато. Добре хоч не напрошувалися на ночівлю.

Дочці Тетяна не скаржилася про набіги родичів. Це ж її рідня. Навіщо доньку навантажувати?

І ось новий сезон. У вересні онукам іти до школи. Тетяна начиталася про квіти і спланувала коли які садити, щоб вони набрали найбільше цвітіння до потрібної дати. У онуків Тетяни Петрівни будуть найкрасивіші букети.

Із середини червня почалося паломництво родичів на дачу до Тетяни. Сестра вже не питала і набирала собі овочів і фруктів стільки, скільки вважала за потрібне і можливим відвезти без машини. Брат приїжджав із сім’єю і теж відвозив урожай не соромлячись.

Останньою краплею для Тані стала поведінка сестри. Онуків уже відвезли в місто. Друга бабуся з дідусем узяли на себе турботу зі збору онуків до школи, поки батьки на роботі. У будні все менше народу в магазинах. Ось вони розважали онуків, паралельно закуповуючи що їм потрібно. На Тетяні Петрівні були букети. Онуки й так майже все літо прожили в неї.

Сестра з’явилася на порозі дачі сестри тридцятого серпня. Привезла якийсь дешевий тортик до чаю, як зазвичай. Вона завжди приїжджала зранку і їхала після обіду. Якраз встигала забалакати Тетяну і набрати собі що потрібно.

— Танюш, я в тебе кабачки бачила. Наріж мені кілька штук. Ікру зробити хочу. Ти ж краще знаєш які підійдуть для цього. – З милою посмішкою вимовила Олена.

— Добре. – Кабачків цього року було багато. Тетяна навіть була рада трохи віддати сестрі.

І ось Тетяна повертається з городу, тримаючи пакет із кабачками, а її сестра дорізає останній гладіолус.

— Хороші гладіолуси в тебе. Я вирішила онукам у школу нарізати. А то стільки грошей на ці букети йде щороку. – З посмішкою вимовила Олена, а у Тані від цієї картини аж руки розтиснулися і пакет з кабачками впав на землю.

— Олено, а я їх для своїх онуків вирощувала. Вони в мене цього року в перший клас ідуть. – Тетяна говорила тихо, але голос її тремтів.

— Ой та гаразд тобі. – Відмахнулася сестра. – У тебе інших квітів багато. А в моїх грошей немає на ці букети.

— Забирай кабачки і їдь додому. У мене справ багато. Мені завтра в місто їхати. – Крижаним голосом вимовила Тетяна.

— Ти мене через квіти виганяєш? – Здивовано подивилася Олена на сестру.

— Олено, їдь додому! – Уже ледве стримуючись вимовила Тетяна.

— Ну ти й сестра. – Буркнула Олена, схопила пакет із кабачками і поспішила покинути будинок сестри.

Онукам Тетяна все ж зібрала гарні букети. Гладіолусами поділилася сусідка, яка була свідком цієї сцени. Вона їх вирощувала для себе. Онуки були ще малі, а ці квіти вона дуже любила.

Тетяна Петрівна приїхала в місто тридцять першого серпня і ввечері повезла квіти онукам. Не стала ризикувати їхати першого вересня вранці з квітами. Тільки ось вираз обличчя Тетяни Петрівни видав її перед донькою.

— Мамусь, що сталося? Ти сама не своя.

— Все добре. – Хотіла відмахнутися мама.

— Ну я ж тебе добре знаю. Може щось із квітами сталося? Я ж точно знаю, що це не твої гладіолуси. У тебе таких забарвлень не було.

— Все, сил моїх немає. – Не витримала Тетяна і виклала доньці, що ось уже два роки рідня атакує її дачу, вивозячи плоди праці Тетяни. І про квіти розповіла.

— Що ж ви мовчали? – Промовив зять, який примудрився почути цю розмову. – Ну і не треба нічого вирощувати. Буде у вас на дачі газончик і квіточки.

— Але мені ж подобається все це. Люблю я свій город і сад. – Жалісливо сказала Тетяна Петрівна.

— Ви головне не переживайте. – Заспокоїв жінку зять. – Що-небудь придумаємо. А на дачу поки що разом у вихідні будемо їздити, може нас ваша рідня посоромиться. – Підморгнув зять, а донька згідно закивала.

Зять дотримав обіцянки і повіз тещу з усім своїм сімейством на дачу в суботу вранці. Поки діти пустували, Тетяна Петрівна готувала обід, дочка із зятем збирали врожай і складали в ящики на веранді. Зібрали кабачки, останні огірки з помідорами.

І тут до обіду приїхав Сергій із дружиною. Племінницю з чоловіком вони не очікували побачити, які в цей момент оббирали яблука і складали в ящики.

— О, яблучка оббираєте. Чудово. Значить нам стрибати не доведеться. – Задоволено вимовив Сергій.

— Вибачте дядько Сергій, але це ми для свекрів збираємо. – З усмішкою сказала племінниця. – Уже обіцяли. Самі розумієте, відмовити не можна.

Дядько Сергій посумував, але нічого не сказав. Потім виявилося, що й огірочків із помідорчиками з собою не дадуть. Зять Тетяни Петрівни демонстративно все при гостях із веранди в машину переніс, поки гості за столом сиділи. Тетяна братові тільки качан капусти дала і кілька морквин з буряками.

Вересень проходив у спільних поїздках. І ось сидячи за столом на дачі в останні вихідні вересня зять видав.

— Тетяно Петрівно, ми тут порадилися і вирішили. У кінці вулиці ділянку продають. Порожню. Там картоплю садили тільки. От ми й подумали, що давайте її купимо. Землю обробимо і буде у вас там город. Ми вам там усе організуємо, навіть теплицю перенесемо. Буде приїжджати рідня, а у вас на ділянці квіточки і газон.

— Але це ж гроші. – Підсумувала Тетяна Петрівна.

— Так ми в майбутнє вкладаємося. У нас два сини. Поки там город, потім будиночок поставимо, а вам город повернемо сюди. Та й продають не дорого. Ви не переживайте. Ми порахували все. Впораємося.

— Ну якщо ви так вирішили, то може й справді так буде краще. – Подумала Тетяна Петрівна.

Ділянку купили, навесні обробили трактором, розрівняли. Викопали колодязь, завезли побутові речі і туди провели електрику. Паркан поправили. Купили нову теплицю. У старій Тетяна Петрівна вирішила спробувати виростити дині з кавунами. Організували грядки, перенесли на нову ділянку майже всю полуницю і зайнялася Тетяна Петрівна іншими посадками. А ще кілька дерев посадила, кущі. На ділянці Тетяни Петрівни поставили альтанку і гойдалки на звільненому просторі.

Травень пройшов спокійно. Гості її не турбували. А ось у середині червня приїхала сестра з черговим тортиком.

— Ого, у тебе перестановка. – Здивувалася сестра. – А де твої фірмові огірочки? – Розчаровано сказала Олена, заглянувши в теплицю.

— Спина навесні підвела. Довелося відмовитися від посадок. Дочці із зятем ніколи було. Ну не страшно, сусідка обіцяла овочами поділитися, якщо надлишки будуть. – Спокійно сказала Тетяна сестрі. – Ходімо чайку поп’ємо, альтанку нову оціниш.

Олена пішла за сестрою пити чай, але все ж поспішила швидше покинути дачу сестри. Це порадувало. Через тиждень дочка привезла онуків. І ось приїхав брат із сім’єю. Онуки Тетяни не особливо любили гратися з онуком бабусиного брата, і тому швидко втекли з дому до друзів.

— Ого, Танюхо, ти розбагатіла? Таку альтанку відгрохала. – Здивувався Сергій, оглядаючи ділянку.

— Зять подарував, щоб я відпочивала побільше. Здоров’я вже не те. – Потиснула плечима Тетяна.

— Ну ти даєш. – Остаточно засумував Сергій. – Треба щось до шашлику знайти, а то просто м’ясо їсти не хочеться.

— Зараз картопельку почищу. – Посміхнулася Тетяна.

Посиділи за столом не довго. Незадоволений онук поглядав на порожню ділянку, але ж ягідок йому хотілося. Тож родичі поїхали швидко.

За літо більше рідня не турбувала. На стільки не турбувала, що навіть восени з іменинами не спромоглися зателефонувати привітати. Тетяна зраділа таким змінам у житті. Головне в неї тепер є спокій і тиша на дачі, а шум від онуків не заважає, вони, навпаки, з кожним роком стають старшими і все більше допомагають бабусі. І жодних нахабних родичів.