— Я вважаю, що він мені просто руки викручує, ставлячи перед таким вибором, – каже Христина.

– І якщо вже на те пішло, то я виберу маму, тому що шантаж – це взагалі дно.

— Абсолютно з тобою згодна, – зітхає подруга жінки.

– Любляча людина таких заяв робити не буде, тим більше, у вашому випадку. Не хоче жити з сім’єю? Вперед. Теща це просто привід, та й чи варто зберігати шлюб за таких вступних? Якщо чоловік така поганка? Нічого страшного, ти, по суті, нічого не втрачаєш навіть. Аліменти він на сина платитиме, ти працюєш, на ногах стоїш міцно.

Звісно, зважитися на розрив із чоловіком після майже 15-ти років шлюбу Христині непросто, але що ж робити, якщо чоловік уперто повторює:

— Я з тещею жити ніколи не мріяв. Щойно вона на поріг – так я за поріг. Вирішуй сама, я свою думку сказав.

Найцікавіше полягає в тому, що трикімнатна квартира, де мешкають Христина, її чоловік і їхній 11-ти річний син, належать матері дружини, тій самій тещі, проти повернення якої на її ж законні метри зараз так заперечує чоловік.

Заміж Христина виходила у 28 років, зараз їй 43. На момент шлюбу жінка проживала в трикімнатній квартирі з мамою. Мама цю квартиру у спадок отримала від своїх батьків. Дісталася житлоплоща їй непросто: батько з мамою по черзі багато років тяжко хворіли, довелося доглядати.

Христина вважає, що саме через це мама й не влаштувала свого часу особисте життя: був наречений, але подивившись на проблеми нареченої, розчинився в тумані. Коли останнім не стало діда Христини, мама вирішила завести дитину для себе. У 37 майже це в неї вийшло, тож зараз мама вже в солідному віці – їй 80.

— Ну і цілий набір вікових болячок, – зітхає Христина.

– І тиск, і суглоби, і цукор. Чесно кажучи, я за останні пару років просто втомилася бігати до мами в обід і вечорами. А як не бігати, якщо іноді вона дуже погано почувається? Так, вона жила окремо, але зараз уже не може, до того ж, у нас одна дитина, ми з чоловіком просто могли б перебратися у вітальню, надавши свою кімнату мамі.

15 років тому, коли Христина зібралася заміж, мама вирішила, що треба молодій сім’ї жити окремо. Тим паче, що варіант був: у чоловіка Христини є спадкова однокімнатна квартира, що дісталася від батька, який із матір’ю був розлучений.

Теща сама запропонувала цей варіант: я перейду у квартиру зятя, а ви облаштовуєтеся тут, у вас же ще дітки будуть. Сказано – зроблено. Природно, ніхто не думав оформляти обмін документально. Навіщо, якщо Христина – єдина дочка, та й нерівноцінно якось міняти трикімнатну на однокімнатну.

Мамі допомогли влаштуватися на новому місці, багато років вона там прожила, подружжя періодично робило ремонт спільними силами в обох квартирах, але ось, підкралися хвороби, від них ніхто не застрахований, а в останні роки два мама відчутно здає.

Подарувати чоловікові більше однієї дитини у Христини не вийшло, після первістка був викидень і ускладнення, тож жінка питання з дітьми для себе закрила назавжди. Працювали, ростили сина, дуже непогано жили матеріально.

Христина ще давно пропонувала чоловікові купити спільне житло, мовляв, синові знадобиться. Чоловік не хотів, говорив про те, що це кабала, що він не хоче платити банку відсотки.

— Нам є де жити, – говорив.

– Не хочу відкладати життя на потім, для сина квартиру? А в нас їх із тобою на двох мало чи що? Є ще житло моєї мами, вона теж не молодіє.

Свекруха Христини живе у двокімнатній, у неї теж тільки один син, вона відносно молода, трохи за 60 всього, ще навіть підробляти примудряється, тобто, до немочі їй ще далеко. Але по суті, так, нагальної потреби купувати ще одну квартиру і платити іпотеку в них не було, хоча поруч продавався симпатичний варіант.

— Але то – вже справа минула, – каже Христина. – Мене набагато більше хвилювала ситуація з мамою. Я і хвилювалася, і розривалася по двох будинках. А останній випадок узагалі був знаковим і вирішальним: сусідка зателефонувала і сказала, що мама лежить у під’їзді. Виходила в магазин, голова запаморочилася. Швидку викликали, її в лікарню відвезли, ну я і сказала, що забираю її до нас, нема чого їй уже самій там жити. І мені легше, і мама все ж під більшим наглядом.

Мама навіть заплакала, зраділа, сама запропонувати чи попроситися не наважувалася. Поки що жінка в лікарні, але Христина налаштована рішуче, про що й повідомила чоловіка. А той несподівано виставив ультиматум: або він, або теща.

— Гроші є, давай наймемо доглядальницю, яка буде до неї щодня приходити. Ще якось вийдемо з положення, – обурився чоловік. – Але жити з твоєю мамою під одним дахом я не хочу.

Доглядальниця – не варіант, як вважає Христина. По-перше, в однокімнатну знайти доглядальницю з проживанням? Можна, звісно, але такі доглядальниці, як правило, дуже сумнівні особистості. Доглядальниця, яка приходить, теж не вирішить питання: мама все одно залишатиметься сама на тривалі проміжки часу.

— Так, у нас теж мама буде одна, коли ми на роботі, а син у школі, але все ж таки мені так буде спокійніше. І мені не треба буде рватися до неї щодня і не по разу. А ще, як правило, погане самопочуття в мами трапляється до вечора, а в цей час я вдома.

— Це не життя, – стоїть чоловік на своєму.

– Не хочу, не буду. Теща помінялася з нами добровільно, а зараз вона просто тисне на жалість.

Христина з чоловіком не згодна: мама помінялася житлом добровільно, але 15 років минуло. І потім, яка маніпуляція, якщо людині об’єктивно погано?

Загалом, найімовірніше, чоловік збере речі і найближчим часом з’їде у свою квартиру, тобто, на місце тещі. Христині шкода, але морально вона готова: дочірній обов’язок вона має намір виконати.

Свекруха засмучена, пропонує поселити сваху до неї, але цей варіант Христині не підходить: мами чоловіка вдома теж часто не буває, та й потім, її мама хіба річ? У неї є власна трикімнатна квартира, в ній вона й доживатиме свій вік.

КІНЕЦЬ.