— Та як ти смієш? Невдячна! Я тебе ростила, пожертвувала своїм життям, своєю свободою заради тебе, а ти!

— А що я, мамо? – Діана втомлено дивилася на матір, – Я не просила тебе про все це.

— Ах, ось, як ти тепер заспівала? Доросла стала, так? Виросла? Гроші відчула? І одразу мати не потрібна стала!

Діана, звичайно, розуміла, що розмова сьогодні на неї чекає непроста, і навіть хотіла зовсім скасувати зустріч. Зрештою новина, яку вона збиралася повідомити своїй матері, стосувалася її сім’ї, її чоловіка і дитини, тож, у принципі, можна було і промовчати. Просто потім поставити перед фактом. Але Вадим, чоловік, наполіг: недобре це, мамі потрібно сказати.

Річ у тім, що зовсім недавно чоловік отримав підвищення, його призначили керівником філії компанії, ось тільки філія ця розташовувалася далеко, в іншому місті, за кілька сотень кілометрів від столиці. І тепер на Вадима разом із сім’єю чекав швидкий переїзд. Саме про це Діна і прийшла сьогодні сповістити маму.

Вона знала, що мати сприйме інформацію про їхній переїзд тяжко, і зовсім не тому, що їй буде важко залишатися в Києві самій. Галина Миколаївна була ще досить молода – кілька місяців тому справила п’ятдесятирічний ювілей. Вона працювала, вела досить активний спосіб життя, відвідувала фітнес зал кілька разів на тиждень, стежила за здоров’ям.

Просто якщо Діна поїде, та так далеко, що зв’язатися з нею можна буде тільки телефоном, Галина Миколаївна втратить своє головне в житті задоволення – не зможе більше пильно наглядати і контролювати єдину доньку.

Стосунки між ними були складними від самого дитинства Діни. Мати виховувала дівчинку одна, ніколи за все життя так і не обмовившись ні словом про те, хто її батько. Особливої любові до доньки Галина Миколаївна не відчувала – ну є дитина і є, росте і нехай собі росте. Ні, вона виконувала всі свої батьківські обов’язки повною мірою: Діна завжди була сита, охайно одягнена, взута, ні в чому не відчувала потреби. Ні в чому, крім материнської любові й турботи.

Скільки себе пам’ятала, дівчинка відчувала, що мамі немає до неї абсолютно ніякого діла. Вона була тут, поруч, але абсолютно не звертала на доньку уваги, вважаючи за краще присвячувати свій вільний час власним захопленням, а не доньці. Вона ніколи не слухала, якщо дівчинка намагалася поділитися з нею своїми радощами чи прикрощами, ніколи не обіймала її, не цілувала, жодного разу з самого раннього дитинства не вклала спати.

Галина Миколаївна ніколи не заспокоювала і не жаліла свою доньку, якщо малечу хтось ображав або їй було боляче, вважаючи за краще у всьому звинуватити саму Діну. Упала? Сама винна, під ноги потрібно дивитися. Інші дітлахи (розповідь для сайту Рідне Слово)не беруть грати? Сама винна, не вмієш дружити – не лізь. Однокласник порвав зошит? Та напевно сама спровокувала. Учитель незаслужено занизив оцінку? Та бути такого не може, сама винна, погано готувалася…

Список того, у чому була «сама винна» Діана, можна було продовжувати нескінченно. Мати ніколи не заглиблювалася в проблему, не слухала, завжди в будь-якій ситуації ставала на чий завгодно бік, крім рідної доньки.

Поступово Діна зрозуміла, що шукати в неї допомоги та підтримки марно, і вирішила сама вирішувати свої проблеми. Виходило не завжди, але зверталася до матері тепер вона тільки в крайньому разі.

А ще дівчинка твердо засвоїла, що вона завжди і все робить неправильно і не так. Мати, скупа на похвалу, була дуже щедра на критику, не шкодувала свого красномовства, часом підбираючи настільки образливі епітети й порівняння, що Діна не могла стримати сліз образи.

“Нечупара”, “косорука”, “безмозгла”, “коняка” – ось найбезневинніші образи з тих, які регулярно чула Діана на свою адресу. Вона з ранніх років засвоїла, що є нікчемною, ні на що не здатною недотепою, дурною, страшною, невихованою і нікому не потрібною.

«І в кого тільки ти вродилася така?» – в серцях любила повторювати Галина Іванівна, критично дивлячись на доньку, яка стояла з низько опущеною головою і щосили намагалася не розплакатися – мама не виносила її сліз.

За всієї своєї байдужості до дочки, на людях Галина Миколаївна просто обожнювала грати роль ідеальної матері. Усім друзям і знайомим вона із захватом розповідала, як важко їй було одній піднімати дівчинку, якою неспокійною Діна була в дитинстві, як вона ночей не спала, як поневірялася з нею до трьох років по лікарнях.

Усе це говорилося з гордістю, з пафосом, і неодмінно при доньці. Галина Миколаївна начебто намагалася вселити дівчинці: ти мені до кінця своїх днів зобов’язана за те, що я подарувала тобі життя й виростила, ти маєш бути вдячною, бо ж чуєш, скільки я для тебе всього зробила.

Діна росла замкнутою і мовчазною дитиною. Їй було складно сходитися з людьми, у незнайомій компанії вона губилася, не знала, як правильно поводитися, ні в дитячому садку, ні в школі друзів вона так і не зуміла завести: діти цуралися похмуру замкнуту дівчинку, вважали за краще обходити її стороною.

Бабуся, мамина мама, жила далеко, приїжджала в гості кілька разів на рік на тиждень, тому з нею Діна поводилася теж досить відсторонено. Єдиною близькою людиною в її житті була її мама, і Діна дуже важко переносила байдуже, холодне ставлення з її боку.

Дівчинка росла, закінчила школу, вступила до університету, де й познайомилася з майбутнім чоловіком. Матері про Вадима дівчина вважала за краще не повідомляти: по-перше, їхні стосунки були ще тільки на початку свого розвитку, а по-друге, Діна нутром відчувала, що Галині Миколаївні її вибір не сподобається.

Так і вийшло. Роман молодих людей розвивався стрімко, і вже через рік Вадим зробив своїй коханій пропозицію. Тепер, хочеш-не хочеш, потрібно було познайомити його з мамою. З батьками свого обранця Діна вже була знайома, і вони досить швидко знайшли спільну мову.

Побачивши, кого привела додому донька, Галина Іванівна здивувалася, а потім – розлютилася.

— Звісно, знайшла собі партію до пари. Голодранця без гроша за душею, ні розуму, ні таланту! Хоча, чого я очікувала? Нерозумно було сподіватися, що ти зумієш самостійно знайти собі нормального чоловіка.

Діна мовчала, слухаючи наповнені отрутою промови матері. Губи її тремтіли, а в очах стояли сльози. Побачивши, що дівчина просто терпить усе це, навіть не намагаючись якось себе захистити, Вадим вирішив узяти ситуацію у свої руки.

— Бачу, вам не до душі такий зять, як я, – твердо вимовив він, дивлячись прямо в очі майбутній тещі, – Але доведеться прийняти вибір дочки. Діна вже давно (розповідь для сайту Рідне Слово)повнолітня і вільна сама вирішувати, з ким їй будувати своє життя далі.

— Та як ти смієш!? – взвилася Галина Миколаївна, з презирством дивлячись на молодика, – У моєму власному будинку ще й грубіянити мені? Ну що, донечко, ти бачиш, кого ти привела до мене? Щоб я більше ніколи не бачила його поруч із тобою, зрозуміла?!

— Ні, мамо! – несподівано для самої себе випалила Діна.

— Щоооо? – очі її матері розплющилися від здивування.

— Що чула, я кохаю Вадима і стану його дружиною, подобається тобі це чи ні.

— Ах, ось як! Добре! Іди, ламай своє життя! Тільки від мене подалі. Доросла стала? Збирай свої лахи, і провалюй, раз доросла.

Діна з Вадимом швидко зібрали речі дівчини і перевезли їх до його батьків. Діна дуже довго приходила до тями від такого вчинку мами, все ніяк не могла повірити, що та ось так просто виставила її з дому, щойно вона наважилася вперше в житті виявити свою непокору.

— Нічого, донечко, все налагодиться, – заспокоювала її мати Вадима, Ірина Олександрівна, – Мама твоя просто погарячкувала, не може ось так одразу змириться з тим, що ти виросла. Ось побачиш, скоро вона зрозуміє, що була неправа, і ваші стосунки налагодяться.

Але добра жінка помилялася – вона ще не знала Галину Миколаївну і навіть припустити не могла, на що вона здатна заради збереження повної влади над дочкою.

Мати не шукала її, не цікавилася, де і як вона живе. Просто викреслила дівчину зі свого життя, бажаючи принизити і покарати.

Так минуло кілька місяців. Напередодні весілля вона зателефонувала Діні і поставила ультиматум – або вона, або наречений. Ошелешена такими словами дівчина не одразу знайшлася, що відповісти, а Галина Миколаївна, вирішивши, що донька просто думає, продовжила:

— Ти повинна пам’ятати, що зобов’язана мені всім, що в тебе є! Я тобі подарувала життя, ростила, ночей…

— Досить, мамо, – сумно сказала Діна, – Зрозумій ти вже, я тобі нічого не винна. Це ти вирішила дати мені це життя, ти взяла на себе відповідальність за виховання дитини. Це було повністю твоє рішення, не потрібно перекладати його на мене!

— Так, я сама, з власної волі завела тебе, але я тягнула цей хрест усе життя, не здала тебе в дитячий будинок, ростила! Могла б і спасибі сказати!

— Спасибі, мамо! – тихо, зі сльозами на очах, промовила Діна, – Але знаєш, інколи я думаю, що в дитячому будинку мені б було краще. Принаймні я б не чекала там любові й ласки. Завтра я виходжу заміж, це моє остаточне рішення, а приймеш ти його чи ні, думай сама.

Галина Миколаївна щось кричала в слухавку, але дівчина вже скинула виклик. Її трясло, по щоках котилися сльози. Вона не розуміла, за що, за які провини мати так жорстока з нею.

На весілля Галина Миколаївна не прийшла. Прочекавши її до останнього, молоді вирушили до РАЦСу в супроводі батьків Вадима. Діні було гірко й прикро, що мати поводиться подібним чином, але, поміркувавши над ситуацією, вона вирішила, що це навіть і на краще. Зрештою, зате ніхто не зіпсує свято.

Дівчина вирішила, що з цього дня більше не піддаватиметься маніпуляціям Галини Миколаївни, почне нове, вільне життя, переріже, нарешті, пуповину, що зв’язує їх, і зможе зітхнути вільно.

Але Галина Миколаївна не збиралася так легко здаватися. Вона звикла до повного підпорядкування доньки і відпускати свою жертву зовсім не входило в її плани. Жінка щиро вважала, що Діна зобов’язана їй і до кінця її днів повинна виконувати всі забаганки матері, не сміючи і слова поперек сказати.

Після весілля Галина Миколаївна ще якийсь час тримала дистанцію, все чекаючи, коли ж дочка прийде з вибаченнями, але зрозумівши, що цього не станеться, сама вийшла на контакт, нібито бажаючи налагодити стосунки з нею і зятем.

Діна спочатку дуже насторожено поставилася до подібного бажання матері, розуміючи, що нічого доброго з цього не вийде, але поступово сама не помітила, як Галина Миколаївна знову за допомогою хитрих, продуманих маніпуляцій, шантажу та тиску на почуття провини, здобула над нею повну владу.

Мати могла зателефонувати серед ночі й вимагати негайно приїхати, бо в неї піднявся тиск. Або змушувала доньку витратити весь свій вихідний на генеральне прибирання в її квартирі. Або, незважаючи на багаторазові прохання, дзвонила в робочий час і відволікала Діну різними дурницями, а потім ще й ображалася на неї за те, що та її не слухає.

Ще вона вимагала регулярної фінансової допомоги з боку Діни і Вадима, не втомлюючись повторювати, що вона одна ростила доньку, і настав тепер час повертати борги, відшкодовувати кошти, витрачені на її виховання та освіту.

Вадим, який спостерігав збоку за взаємовідносинами дружини і тещі, спочатку мовчав, вважаючи, що не слід втручатися. Однак чоловік бачив, як сильно страждає його дружина, як важко їй дається спілкування з матір’ю, і, врешті-решт, запропонував їй почати працювати з психологом, щоб навчитися виставляти особисті кордони.

На перший сеанс молода жінка, яка на той момент сама вже півроку, як стала мамою, йшла з побоюванням і недовірою. Але вже через місяць терапії вона відчула, що з її плечей нібито звалився важкий тягар.

Плечі розправилися, стало легше дихати. Лікар витягнув назовні все те, що Діна старанно запихала кудись углиб себе протягом багатьох років, допоміг їй подивитися в очі своєму страху, позбутися комплексів, «дбайливо» вбитих у голову Галиною Миколаївною. А ще порадив на деякий час обмежити спілкування з матір’ю настільки, наскільки це можливо.

Галина Миколаївна, яка нічого не підозрювала про роботу доньки з психологом, відчувала, що Діна різко змінилася. Вона стала більш впевненою в собі, віддалилася, тримала матір на відстані. Жінка намагалася вплинути на доньку, діяла звичними способами, але вони чомусь більше не працювали. А ось тепер ще Діна повідомляє про переїзд!

— От і заводь після цього дітей! – кип’ятилася Галина Миколаївна, – У старості навіть склянку води нікому буде принести!

— А я тобі тільки для цього потрібна? – з усмішкою запитала Діна.

Істерики матері більше її не чіпали. Вона, нарешті, змогла повірити, що нічого не винна їй, і від цього на душі стало легко і спокійно.

— Якщо ти поїдеш зі своїм Вадимом, знай – ти мені більше не дочка! – використала Галина Миколаївна останній, як їй здавалося, найжорсткіший аргумент, – Нехай він їде працювати один, куди завгодно, а твоє місце тут, біля матері!

— Моє місце поруч із моєю сім’єю, з чоловіком і сином! – твердо відповіла Діна.

— Я – твоя сім’я! Не цей сторонній мужик, а я, твоя мати! І ти повинна допомагати мені!

— Якщо тобі справді знадобиться допомога, ми з Вадимом обов’язково допоможемо, мамо, але зараз ти в самому розквіті сил і догляду, як на мене, не потребуєш. Я виросла, мамо. Я не буду довічно, як прив’язана, сидіти біля твоєї спідниці і на першу вимогу кидатися виконувати твої забаганки.

— Ах, виросла?! Самостійною стала?! Забула, що я для тебе зробила? Чим пожертвувала? Молодістю, здоров’ям, красою! Три роки ти кричала, незрозуміло чому, і вдень, і вночі! Як я не здогадалася тоді, розуму не прикладу!

— Навряд чи я робила це спеціально, щоб потішити тебе, тобі не спадало на думку? – холодно парирувала донька.

— А лікарні?! Та я…

— Усе, досить, розмову закінчено! – жорстко перервала її Діна, не бажаючи в стотисячний раз вислуховувати історію про постійні свої хвороби, – Я прийшла до тебе сьогодні, щоб повідомити про наш швидкий від’їзд. Не запитати дозволу, не дізнатися твою думку з цього приводу. Просто повідомити.

Я доросла самостійна жінка, сама вже три роки, як мати. І єдина людина, якій я винна щось у цьому житті – мій син. Подарувати йому життя було моїм усвідомленим(розповідь для сайту Рідне Слово) рішенням, і, як би важко мені не було, я готова до кінця своїх днів нести за це рішення відповідальність.

І мені, мамо, навіть на думку ніколи не спаде щось вимагати від моєї дитини натомість, рахувати, скільки вона заборгувала мені за роки свого дитинства. А тепер вибач, мені пора.

Вона пішла, не озирнувшись. Вийшла на вулицю і жадібно вдихнула свіже морозне повітря, відчуваючи, як десь глибоко всередині лопнула до межі натягнута струна.

Вона більше не пов’язана з матір’ю, немає більше цієї хворобливої прив’язаності, що змучила обох. Тепер вона повністю вільна і готова спілкуватися з жінкою, яка подарувала їй життя, тільки на своїх умовах. Без маніпуляцій. Без шантажу. Без образ і принижень.

Діна була навіть рада, що зовсім скоро вони поїдуть з їхнього рідного міста кудись далеко-далеко, перегорнувши сторінку, залишивши в минулому її нещасливе дитинство.

А мама? У глибині душі Діна сподівалася, що вона зможе змінитися, прийме нові правила, і тоді вони знову зможуть спілкуватися. Незважаючи ні на що, вона була і буде її матір’ю, адже батьків не вибирають. Але й калічити себе вона більше нікому не дозволить, навіть їй, тій, кого вважала довгі роки найближчою і найріднішою людиною.

КІНЕЦЬ.