З цією парою я познайомилася, ще навчаючись в інституті. Звичайна пара, він тихий мовчазний і серйозний хлопець, вона яскрава красуня. Вони доповнювали і начебто дуже кохали одне одного. Вони будували плани на майбутнє, він зробив їй пропозицію, хотіли дітей.

А потім усе скінчилося. В одній із розмов вона радісна хвалилася тим, що знайшла іншого і пішла до нього, мовляв, справжній чоловік, ах які стосунки, ах який інтим. Так і закінчилися стосунки Олега та Оксани. Оксана як метелик кинулася в нові стосунки і жила на повну котушку, Олег же знайшов порятунок та втіху в роботі, він із фанатизмом пішов у улюблену справу.

І здавалося, що все просто і прозаїчно, і справедливості немає, як у книжках і кіно, коли поганим повертається їхнє зло. Але все виявилося зовсім ні так. Я зустріла Оксану майже через 20 років. Від колишньої краси не залишилося і сліду, переді мною стояла втомлена, злегка погладшала і виснажена хворобою жінка.

Втомлені згаслі згаслі очі з величезними синцями не висловлювали нічого, крім, болю втоми та страждань. Оксана посміхалася, намагалася зобразити себе колишню, але печатка болю та горя робила свою справу. Ми розмовляли, і виявилося, що життя нічого просто так не залишило.

В Оксани з її новою любов’ю все було добре, міцний і чудовий шлюб з повним життям, чоловік, який любить, і їхнє головне щастя і гордість — улюблений син. До певного моменту була і справді казка, все в променистих кольорах та щастя. А потім з’явилася вона, Іра, син Оксани зустрів Іру у свої 16 років, і зник від кохання. Ось тільки історія вийшла дивною і страшною.

А вийшло все як у Оксани та її чоловіка. Іра зустріла іншого, яскравого самовпевненого італійця, який її підкорив, як у Оксани та її чоловіка. Іра пішла зі своїм коханням, весело сміючись і насолоджуючись життям. А ось син Оксани пережити цього не зміг, він довго мучився, а потім звів рахунки із життям.

На цьому життя Оксани, по суті, закінчилося. Іронічно, але приблизно в той же час у шлюб Оксани влізла коханка, яка стверджувала, що у них з її чоловіком кохання, але Оксані вже було все одно, втрата сина зламала її до кінця. Чоловік до коханки не пішов, він взагалі зламався, він не зміг пережити те, що сталося зі сином і знайшов втіху на дні склянки і майже за 2 роки просто спився.

У Оксани цілий букет болячок та захворювань від пережитого горя, а чи пережитого? Ми поговорили з нею, поспілкувалися та розійшлися. Ще через пів року Оксани не стало, хвороба здобула гору. Цікавість підштовхнула мене дізнатися, як живе Олег, дізналася, та так і живе, як жив, робота, робота, робота.

Він лікар, він потрібен людям, у нього робота, чергування, пацієнти, свого лише життя так і немає, каже не треба, більше не хоче. Життя дивна штука, кожен за всі свої провини рано чи пізно платитиме, як би люди себе не переконували і не тішили. Життя воно не люди, воно нікому і нічого не прощає, за все кожен нестиме свою відповідь.

КІНЕЦЬ.