Якось моя напарниця занедужала й попросила мене її підмінити. Я не могла відмовити, адже більше ніхто не міг її виручити. Ми працюємо у невеличкому кафе офіціантками. Зазвичай, його відвідують сімейні люди з дітьми.

Той день видався не спокійним. А все через те, що одна сім’я прийшла з дуже неслухняною дитиною, яка ніяк не могла всидіти на місці. Хлопчику на вигляд було років шість.

Його батьки сиділи за столиком і намагались не звертати увагу на все, що витворяв їх син. А він сидіти спокійно не міг, бігав між столиками, галасував, чим дуже дратував інших відвідувачів.

Я кілька разів підходила до тих чоловіка з жінкою і просила зробити зауваження хлопчику, адже така поведінка небезпечна для нього самого. Я подаю клієнтам гарячий чай, каву, а малий постійно плутається під ногами. Та вони пропустили мої попередження мимо вух.

Зрештою, трапилося найгірше. Щойно я відійшла від барної стійки з напоями, хлопчик з розгону налетів на мене вибивши тацю із рук. Склянки із соком, які я несла відвідувачам, рясно облили дитину. І це побачили усі гості закладу включно з батьками непосиди.

Я застигла на місці й у думках вже писала заяву на звільнення. “От, чого мені не сиділось вдома. То все моя безвідмовність. Могла б зараз вдома відпочивати, а тепер отримаю на горіхи від начальства”, – промайнуло у мене в голові.

До реальності мене повернув шалений крик хлопчика, який зі сльозами побіг скаржитись на мене батькам. Ось тут я подумала, що догана від начальства це ще квіточки у порівнянні із гнівом батьків.

Я підбігла до столика, щоб перепросити за свою неуважність, вибачалась, казала, що це прикра випадковість, але матір хлопчика перебила мене на пів слові: “Не треба вибачатись. Це його провина. Це ми маємо перепросити, що через нашу дитину у вас трапилась така неприємність. А ти, Юрко, припини істерику, та попроси вибачення у дівчини!”

Я не очікувала, що мама бешкетника так відреагує. Ми ще кілька разів перепросили одна в одної та мирно розійшлись. Хлопчик швидко припинив ридання і доки вони там сиділи не галасував і не бігав по залу. На щастя той випадок ніяк не зобразилось на моїй роботі, адже я нею дуже дорожу.

КІНЕЦЬ.