Дощ восени – це звичне явище, але чомусь Люба сподівалася, що ця осінь буде сухішою. Погода і справді була не по-осінньому теплою і сонячною, наче знала, що на дощ у Люби немає в що взутися. Але на календарі 9 листопада, за вікном сильний дощ, природа таки повернулася до свого.

Люба довго перебирала своє старе взуття в надії знайти щось підходяще, але вибір впав між майже літніми туфельками і старими осінніми черевиками, яким було років зо вісім.

Ще минулої весни в майстерні по ремонту взуття їй порадили їх викинути, бо ремонту вони вже не підлягають. Жінка сподівалася, що за літо щось придумає, але не вийшло. Її мізерної зарплати ледь вистачало на найнеобхідніше.

У Люби був чоловік, але заміжньою вона себе ніколи не почувала в повній мірі, бо звикла все робити сама. Степан постійно «шукав» роботу, а коли щось знаходив на дуже нетривалий час, то все зароблене пускав на вітер – він часто любив посидіти з друзями за чарчиною. Люба не раз думала про розлучення, але хотіла зберегти шлюб заради сина.

Дмитрик був її надією і радістю. Намагався добре вчитися в школі, щоб зайвий раз не засмучувати маму.

Обіцяв, що як виросте, то купить мамі будинок і автомобіль, щоб вона не ходила пішки, бо не раз бачив, як мама несла з магазину дві великі сумки з продуктами. Хотів допомогти, але мама відмовлялася, мовляв, замалий ще.

Зранку Люба таки взула свої старі черевики і пішла на роботу. Дощ зробив свою справу, коли жінка повернулася додому, то лівий черевик просто розвалився. Ноги були мокрі, як і очі – від сліз. Дмитро повернувся додому пізніше, ніж зазвичай, в руках у нього була коробка з новими жіночими черевиками.

– Мамо, це тобі, – простягнув коробку Любі.

Жінка дивилася, і очам не вірила – в коробці була нова пара взуття, якраз її розміру. Запитань було більше, ніж відповідей.

– Синку, а звідки у тебе гроші?

– Мене вчора на вулиці зустрів дядько Петро, привітав з іменинами, і дав гроші, щоб я собі купив щось потрібне. Але я вирішив, що це тобі буде потрібніше.

Дядько Петро – рідний брат Любиного чоловіка. В свій час вони попросили його стати хресним батьком для Дмитрика, і ось він згадав, що 8 листопада – день Ангела у Дмитра, і привітав похресника.

– А як ти з розміром вгадав, синку?…

– Це було не складно, я взяв з собою твої старі туфлі, а тітонька в магазині мені допомогла, – посміхнувся Дмитрик. А потім серйозно додав: – Ти вибач, що вони не дорогі, на інші мені грошей не вистачило. Але коли я виросту, обов’язково куплю тобі найдорожчі і найкращі черевики, мамо!