– Так, – Зоя Григорівна вперла руки в боки. – Давай, збирай свої речі та забирайся з моєї квартири! Ще не вистачало, щоб усілякі дівкчатка тут себе господарками відчували!

Оля дивилася на свою свекруху, що так і не стала нею, і не могла зрозуміти, що вона зробила не так. Ігор теж здивовано дивився на матір. Зоя Григорівна жила в іншій квартирі зі своїм чоловіком. При знайомстві з Олею вона була дуже доброзичливою і навіть схвалила вибір сина. Та й Ігор запропонував Олі переїхати до нього лише після схвалення матері.

За два місяці спільного життя сварок між ними не було. Оля і зараз гостинно зустріла Зою Григорівну, запропонувала їй чай із пирогом. Але зустріла холодний погляд та прохання покинути квартиру.

– Мамо, ти чого? – здивовано спитав Ігор.

– Я вас чимось образила? – запитала Оля.

Зоя Григорівна, проігнорувавши питання сина, зневажливо оглянула Олю з ніг до голови і зневажливо сказала:

– Ще не вистачало, щоб якісь дівучатка мене ображали! Я у своїй квартирі! І сама вирішу, чай мені пити чи ванну приймати. І вирішувати, яку дружину мій син приведе до цієї квартири теж буду я! А то бач, розгосподарювалася! Чаю вона мені пропонує у моєму власному будинку!

– Мамо, тебе чим Оля не влаштовує? – заступився за Олю Ігор. – Вона гарна, добра, дбайлива. І це мені вирішувати, з ким мені жити і з ким одружуватися.

– Бач, як заговорив! – підвищила голос Зоя Григорівна. – Самостійний, отже. Так і ти зщабирайся з моєї квартири! Тільки лиши все, що я тобі купила!

Під пильним поглядом Ольги та своєї матері, Ігор переступав з ноги на ногу і не знав, як йому вчинити. Олю він любить і йому з нею добре. І маму він любить. Тільки від матері залежить ще його комфорт. Іти в невідомість, зате з коханою, він був не готовий.

– Мамо, у тебе щось трапилося? – ласкаво запитав Ігор, вирішивши згладити конфліктну ситуацію.

– Тобі то що! – вигукнула вона до сина. – Набридло мені все! І вона мені набридла! Чаю вона мені пропонує у моєму власному будинку! Я тут не гість, це вона повинна у мене питати, чи можна їй взагалі в моєму домі чай пити!

Оля не почала більше слухати Зою Григорівну і пішла збирати свої речі. Вона вже зрозуміла, що Ігор не зможе за неї заступитися, ані відстояти своє право на свободу вибору. Та й терпіти нападки Зої Григорівни, коли в неї поганий настрій, Оля теж не збиралася.

Віддавши Ігору ключі від помешкання, Оля мовчки пішла. А Ігор тільки тихо сказав:

– Вибач що так вийшло.

– Нічого, краще знайдеш, – заспокоїла Ігоря мама. – Молодий ще, щоб у 24 роки сім’ю створювати, погуляй ще.

Після розставання Оля попереживала трохи, поплакала, але швидко оговталася і незабаром вийшла заміж.

А Зої Григорівні не подобалася жодна дівчина, з якою Ігор починав зустрічатись і причину для сварки вона завжди могла знайти. Послабила хватку вона лише на деякий час, коли її чоловік пішов до іншої жінки. Тоді весь свій негатив Зоя Григорівна направила на колишнього чоловіка та його коханку. Вона ходила за ними, знаходила, влаштовувала сварки.

І поки Зоя Григорівна псувала життя своєму колишньому чоловікові, тридцятип’ятирічний Ігор виявив самостійність і, не сказавши нічого своєї матері, привів у квартиру Ірину, яка була на два роки старша за нього. Швидко взявши в свої руки слабохарактерного Ігоря, Ірина почала наводити у квартирі свої порядки. Турбота, смачна їжа та гарячий темперамент остаточно пригнітили його волю і він вже був готовий на все заради жінки своєї мрії.

І за місяць Ірина з ігорем розписалися. Прийшли до сільради за місцем прописки Ірини, подали заяву і за півгодини вони офіційно стали чоловіком та дружиною.

Для Зої Григорівни це було великим здивуванням. Вона досі не могла змиритися з відходом чоловіка, а тут ще син одружився. Мовчки, без її згоди. Причому дізналася вона про це не від Ігоря, а від самої Ірини при першому знайомстві. Зоя Григорівна прийшла відвідати сина і побачила у будинку незнайому жінку.

– Мамо, познайомся, це – Ірина. Іра, це моя мама – Зоя Григорівна. Піду чай поставлю, – швидко сказав Ігор і пішов на кухню.

Про те, що Ірина його дружина, він не сказав. Не знав, як сказати делікатніше, щоб мама не розсердилася. І поки він був на кухні, дві владні жінки залишилися наодинці одна з одною.

– Господи, ну що за ім’я таке – Ірина! – Сказала Зоя Григорівна їй в обличчя.

– Господи, ну що за ім’я таке – Зоя! – відповіла в тон їй Ірина. – Та ще й Григорівна!

Зоя Григорівна від такого нахабства спочатку здивувалася. А потім оглянула її з ніг до голови і сказала:

– І де ж таку мій син знайшов?

– Там, звідки Ви родом, – відповіла Ірина з усмішкою. – Шукав близьких родичів, а знайшов близьку за духом.

– Негідниця! – вигукнула Зоя Григорівна. – Пішла геть з моєї квартири!

– Ага зараз! – засміявшись, відповіла їй Ірина. – Я до свого чоловіка жити прийшла, а не до Вас.

Ірина підняла праву руку на якій у неї красувалося обручку і з задоволеним виглядом сказала:

– І прізвище моє тепер – Микитенко.

– Не дочекаєшся! – вигукнула Зоя Григорівна.

– Як ти міг! – сказала Зоя Григорівна до сина, коли той зайшов до кімнати. – Чому ти нічого не сказав? Ти негідниук! Ти такий самий, як твій батько! Ти повинен був у мене дозвіл запитати, перш ніж когось у мою квартиру приводити, а тим більше одружуватися!

Ігор розгублено дивився і намагався пояснити, що кохає цю жінку, але Зоя Григорівна навіть не слухала його. Тоді в розмову втрутилася Ірина.

– Так, тихо всім! – голосно сказала Іра і відразу всі замовкли. – Люба мамо, якщо квартира Ваша, то приходите і самі митимете підлогу у своєму будинку. А житиму я там, де живе мій чоловік. Якщо чимось незадоволені, то ми з Ігорем поїдемо до іншого міста і Ви свого сина більше не побачите. Ти ж поїдеш зі мною, Ігоре?

Ігор кивнув, а Іра продовжила:

– Ми поїдемо, а Ви взагалі залишитеся тут одна. І води не буде кому подати. І швидку викликати. Ну що, мамо, нам йти?

Зоя Григорівна закотила очі і сказала:

– Господи, ну за що це мені? Ну чому саме така дісталася мені в невістки?

– За гріхи, мамо, за гріхи, – засміялася їй в обличчя Ірина. – Були б Ви хорошою жінкою, Вам би хороша невістка дісталася. Тож, що заслужили, те й отримали. Так вам і треба, ха-ха-ха!

Ігор тріумфував і захоплювався сміливістю дружини. Він давно хотів сам так відповісти своїй матері, але сміливості не вистачало. На цьому влада Зої Григорівни над сином закінчилася. Вона навіть у поганому сні уявити не могла, що знайдеться така жінка, яка їй відповість і замість чаю запропонує мити підлогу в її власному домі.

Зої Григорівні ясно дали зрозуміти, що її будинок там, де вона сама живе, а не там, де живе її син. Навіть якщо це її квартира. І хоча Ірину вона не любила, все ж воліла з нею не  сваритися, з важким серцем визнаючи, що її Ігор в надійних руках.

КІНЕЦЬ.