Найнеприємнішими для Зої Аркадіївни були ночі.

Вона вже четвертий місяць була слаба, і з кожним днем ​​надії на одужання танули, як сніг під квітневим сонцем…

За ці довгі дні і ночі в палаті, вона стільки дум передумала, але так і не могла зрозуміти, чому в неї зʼявилося стільки нещасть одразу.

А всьому виною її невгамовна енергія… Зоя Аркадіївна важко зітхнула, і спробувала обернутися на бік.

Сусідка з ближнього ліжка співчутливо запитала:

– Не спиться, Аркадіївно? Я теж яку вже ніч не можу заснути. Може покликати кого?

– Дякую, Костянтинівно, але не треба!

З іншого кута палати почулося «шикання» Марківни – мовляв спати не даєте.

Ця жінка з першого дня появи у палаті намагалася встановити свої порядки.

Вона зухвало зайняла найкраще місце, де не було протягів.

Це ще можна було стерпіти, але коли Марківна добровільно зголосилася стежити за порядком у холодильнику, жінки в палаті обурилися.

– Ти у себе вдома охороняй свій власний холодильник! А тут нема чого свої закони встановлювати! Усі рівні тут!

Це був явний натяк на посаду сина Марківни – він був заступником голови району.

Оскільки в районній лікарні була тільки одна палата для особливих персон, а на той момент коли злягла Марківна, вона була зайнята, то довелося їй проходити процедури у загальних умовах.

Зоя Аркадіївна хотіла було щось сказати Марківні, але потім передумала:

– Що зв’язуватися із цією фурією? Тільки нерви тріпати!

Через кілька секунд у палаті запала тиша. І тільки по стелі скакали тіні від машин, що проїжджали повз лікарню.

Ці відблиски нагадували конячок, тому жінці відразу згадалося далеке минуле, коли вона з маленькою Оксанкою розучувала віршик для її виступу в садочку…

Вихователька написала текст на листку зі шкільного зошита.

Усього чотири рядки, але донька ніяк не могла запам’ятати цей короткий вірш.

Після двогодинних спроб дитина остаточно здалася… Чоловік довго спостерігав за цією сценою, а потім рішуче взяв листок, і порвав його на шматки.

– Зоя, припини це! Абсолютно безглуздий текст!

Наступного ранку Зоя Аркадіївна вирішила відвести доньку в садок раніше, щоб порозумітися з вихователькою.

Та зі строгим виразом обличчя вислухала материнські претензії, а потім сказала:

– Ви, мамо, підвели всю групу! Тепер ми більше не довірятимемо вашій Оксані таких відповідальних завдань!

Дивовижним було те, що слова виховательки не справила на дівчинку враження. Вона мило посміхалася, спостерігаючи за дорослими.

Але ввечері того ж дня дорогою додому Оксана разів десять поспіль і без запинки переказала вірша про коней. Маленька пустунка дивилася з викликом в очі матері, і посміхалася. Зоя Аркадіївна була мʼяко кажучи здивована:

– Ти всіх обманула! Як тобі не соромно!

– Матусю, а не соромно! Не хочу я про конячок, мені інший віршик сподобався, але його віддали вчити Володці.

Чоловік теж був вражений, дізнавшись про здібності доньки до брехні.

– Їй же лише чотири роки! Як вона додумалася до такого?

Але це був лише перший приклад. Надалі Оксана показала себе справжньою майстринею обману. Дівчинка настільки майстерно вигадувала, що сама починала вірити у свої небилиці.

Хоча Оксана вчилася добре, Зоя Аркадіївна була частою гостею в школі.

Якось класна керівниця викликала на розмову обох батьків.

– Терпіти витівки вашої дівчинки вже немає сил! Повірте, ми не бажаємо Оксані нічого поганого, але всьому є межа! Можна вибачити безневинні фантазії, коли вона навчалася у молодших класах, але в п’ятнадцять років людина вже має відповідати за свої провини.

Олексій Іванович сам сидів як школяр, низько опустивши голову.

– Що вона наробила?

Класна керівниця обурено вигукнула:

– Наробила? Це м’яко сказано! Вона зірвала два уроки. З’явилася в класі, і повідомила, що контрольної не буде, бо заслабла Ольга Дмитрівна!

Потім вона обманула мене, сказавши, що всіх запросили в поліклініку на медкомісію!

А минулого тижня вона взагалі зганьбила всю школу! Коли прийшов кореспондент із районної газети, щоб написати про найкращий клас, а у нас це 10 “А”, вона його нахабно перехопила на коридорі, і привела до свого класу!

Олексій Іванович з цікавістю запитав:

– А він, кореспондент, що не зрозумів?

Класна керівниця зітхнула:

– А він теж такий самий недолугий, як і ваша Оксана! Він усіх сфотографував, а через два дні вийшла стаття про хороших учнів 9 “А” класу.

Звичайно, все в цій статті було брехнею від першого до останнього слова.

Олексій Іванович справедливо зауважив:

– Якщо я правильно зрозумів, у розіграші брала участь не лише наша Оксана, а й увесь клас?

– Я так і думала, що ви будете вигороджувати свою дочку! Попереджаю, якщо ви не вживете заходів, ми будемо змушені її відрахувати, або поставити на облік!

– Вибачте, а за що на облік? Хіба наша дочка скоїла щось погане?

Зоя Аркадіївна запевнила вчительку, що вони вживуть заходів…

Справді, після твердої розмови з батьком Оксана трохи затихла.

Вона успішно закінчила школу і вступила у престижний інститут.

Батьки перевели подих, вважаючи, що дочка, яка подорослішала, перестане викидати “коники”. Але недарма у народі кажуть, що маленькі дітки – це малі проблеми.

Потреби Оксани з кожним днем ​​зростали. Вона перестала використовувати обмани для отримання грошей з батьків, а говорила прямо:

– Мамо і тату, якщо ви не бажаєте, щоб ваша дочка була гіршою за інших, проспонсуйте мені покупку нового гардеробу. Всі дівчата в інституті одягаються по моді, і тільки я виглядаю на їхньому фоні селом.

Олексій Іванович намагався обманути дочку:

– У нас немає коштів на задоволення твоїх побажань! Підеш працювати, і накупиш собі ганчір’я!

Але Зоя Аркадіївна потай від чоловіка щоразу давала Оксані кілька великих купюр.

Мати сподівалася, що дочка оцінить її старання, і більше не проситиме грошей.

Але Оксана з’являлася у батьківській хаті, і знову вимагала грошей.

Згодом вона почала їх відвідувати лише тоді, коли потребувала фінансів.

Щоб задовольнити всі запити дорослої доньки батьки тримали господарство, і, не розгинаючи спини, працювали на присадибній ділянці.

Якось Оксана заявилася без попередження, і повідомила, що виходить заміж.

– Мамо, тату, ви й не уявляєте, яка я щаслива! Андрій такий класний хлопець, і батьки у нього чудові! Ви з ними обов’язково подружитесь!

Батько порадів за дочку, але спитав:

– А весілля коли?

Але відповідь дочки вразила батьків:

– Ми з Андрійком проти старих пережитків! Тому ніякого весілля! Ми краще витратимо гроші на квартиру!

Олексій Іванович не зрозумів:

– Дочко, а на які гроші ви житло купите, якщо весілля не буде?

Оксана без тіні збентеження заявила:

– Але ж батьки зобов’язані фінансувати своїх дітей! Ось ми з Андрійком і вирішили, що ви і його батьки нам назбираєте на невеличку квартирку… Ми вже навіть знайшли хороший варіант. Потрібно всього нічого, тисяч тридцять доларів.

– Але ж у нас немає таких грошей, і ти про це чудово знаєш!

– Тату, не кричи! І взагалі, тобі шкідливо хвилюватись! А гроші… Машина у вас без діла стоїть у гаражі!

Таке нахабство Олексій Іванович стерпіти не міг:

– Нізащо! Навіть не сподівайся, що я продам свою ластівку!

Розмова з дочкою так сильно подіяла на главу сімейства, що довелося викликати швидку. Але через тиждень, коли Олексію Івановичу полегшало, Оксана отримала суму, якої бракувала на купівлю квартири.

– Мамо, тату! Ви просто чудові в мене! Андрійкові батьки набагато довше протрималися, але теж здалися! Тепер ми заживемо і онуків вам понаробимо!

– Ти хочеш сказати, що ви нам їх підкинете на виховання?

– А ви хіба проти?

Вони були зовсім не проти онуків. Двійнята Степан і Микола практично з пелюшок були на їхньому утриманні, поки їх недолугі батьки подорожували автостопом по світу.

Олексій Іванович зітхав:

– Зникнуть десь і не знайдеш потім! Хіба можна вештатися світом у такий спосіб?

– Олексію, нам не зрозуміти сучасну молодь! Напевно, всі так сьогодні мандрують! Головне – онуки у нас, і з ними все добре!

Зоя Аркадіївна не ремствувала на долю: адже поряд з нею був Олексій Іванович.

Разом вони прожили понад тридцять років, і завжди порівну ділили радість і смуток. Але одного осіннього дня коханого чоловіка тихо не стало уві сні…

Дочка із зятем приїхали лише на кілька годин, щоб попрощатися з батьком.

І Зоя Аркадіївна залишилася одна однісінька зі своїм горем…

Але Оксана продовжувала приїжджати регулярно по гроші та продукти.

Тому вже літній жінці доводилося крутитися самій. Через це з нею і сталося нещастя.

Вона в той день саме чекала дочку, і полізла в льох, щоб дістати кілька банок тушонки власного приготування і ще компоту.

Але старі сходи не витримали…

Жінка прийшла з дочкою у лікарню. Сказали все дуже серйозно.

Зоя Аркадіївна гірко заплакала. Але вона помітила, як якось дивно заблищали очі доньки.

Жінка здивувалася, але нічого не сказала.

А наступного дня Оксана привела в палату якогось дивного чоловіка в костюмі.

Зоя Аркадіївна не розуміла, що це таке відбувається.

Як виявилось, скориставшись становищем матері, дочка привела прямо в палату юриста!

– Мамо, тепер настала моя черга подбати про тебе! Ми з Андрієм вирішили, що після виписки ти житимеш у нас у міській квартирі.

Зоя Аркадіївна дуже зраділа.

– Доню, я згодна! Але як же ж будинок?

Оксана перезирнулась з юристом:

– Саме за цим я й прийшла. Щоб будинок не руйнувався без господарів, ми його продамо!

– Але як же ж так, Оксаночко?! Адже ми стільки років з твоїм батьком прожили у цьому домі, і ти виросла у ньому…

– Мамо, давай реально дивитися на речі. Ти ж не зможеш утримувати в порядку і цей великий будинок і город?

І Зоя Аркадіївна погодилася на угоду і підписала всі папери…

Оксана відвідувала матір часто, але її візити обмежувалися у найкращому разі двома годинами.

Прикрашали безбарвні дні лише заняття фізкультурою. Їх зовсім недавно призначили, але вона з нетерпінням чекала на появу Сашка – рудоволосого хлопця, який щодня казав їй робити прості вправи.

Тільки цей енергійний юнак не дозволяв згаснути вогнику надії.

– Зою Аркадіївно! Треба вірити в краще, інакше й жити нема чого! Пацієнти помилково думають, що результат лікування залежить від того, скільки процедур зроблено. Але якщо людина не заряджена на позитив, ніякі процедури їй не допоможуть!

Дуже швидко Зоя Аркадіївна потоваришувала з Сашком. Він їй розповів про своє незавидне життя. Мати його покинула, коли хлопцеві було лише кілька днів.

Вона його просто залишила біля під’їзду багатоповерхівки.

Добре, що люди вчасно помітили. Тому більшість його життя пройшла в дитячому будинку. Потім він відучився на фельдшера і почав працювати в районній лікарні інструктором з лікувальної фізкультури.

– Мені як сироті дали квартиру. Збираюся скоро одружитися!

Сашко щодня приходив у палату, і обов’язково приносив гостинці.

Тільки завдяки його старанням жінка стала рухатися. Це було величезною перемогою! Зоя Аркадіївна вже планувала виписку, і стала потихеньку збирати свої речі. Але якось у палату влетіла Оксана:

– Мамо, ти що робиш? Яка виписка?

Жінка здивувалася:

– Дочко, я додому хочу…

– Мамо, твій будинок продано, а я поки не можу тебе взяти до себе!

Ми розлучаємося з Андрієм, і нам доведеться ділити житло! І взагалі, не забувай, що я маю двох дітей! Не можу ж я до них у кімнату підселити бабусю, яка слаба! Тобі самій буде незручно!

– А що робити? Куди мені подітись!

Оксана присіла на краєчок ліжка і заговорила єлейним голоском.

– Я твого лікаря попросила, щоб виписку затримали на кілька днів. Не хвилюйся, я все влаштую! Мені обіцяли допомогти! Поживеш трохи в притулку…

Оксана хотіла продовжити, але зненацька зі свого ліжка піднялася Костянтинівна.

– Ану пішла геть звідси! Яка ти донька?!

Оксана не чекала такого натиску, і боязко рушила до дверей.

– Мамо, що ж ти мовчиш?! Твою доньку ображають, а ти немов води в рот набрала!

Зоя Аркадіївна тихо промовила:

– Краще йди, Оксано! Не хочу я більше тебе бачити!

Цілий день жінка нічого не їла, і тільки плакала.

Костянтинівна покликала рудого Сашка, і все йому розповіла. Надвечір хлопець зайшов у палату і рішуче сказав:

– Так, Зою Аркадіївно, швиденько збираємось! Ми з вами виписуємось!

– І куди… Я … В інтернат?

– Ні, ми поїдемо додому! Якщо так можна висловитись, я вас вирішив усиновити… Ні удочерити… Теж неправильно! Одним словом, ви будете моєю мамою! Згодні?

…Зоя Аркадіївна швидко звикла до маленької квартирки Сашка.

Вона поки що пересувалася важко. Але це не заважало їй справлятися з домашніми справами.

А вчора трапилася подія, від якої серце досі стрибає від радості.

Сашко прийшов додому не сам, а з дівчиною, і так просто сказав:

– Настя, знайомся, це моя мама! Мамо, а це моя наречена! Як то кажуть, життя продовжується!

КІНЕЦЬ.