– Денис у нас залишиться на пару днів, ти не проти? – Запитав Вітя у дружини.

– Якщо так треба, – Ліля знизала плечима.

– Постели йому на дивані та приготуй щось, – Вітя недбало помахав рукою, мовляв, вільна.

– Добре, – флегматично відповіла Ліля, та вийшла з кімнати.

– Оце дресура! – захопився Денис.

– Справа майстра боїться! – самовдоволено промовив Вітя. – Вдома я господар та голова родини! Як я сказав, так і буде!

– А якщо писк упоперек, за три секунди на вулицю без заміни штрафом!

– І що? Коли дресував, чи часто виганяв? – з цікавістю спитав Денис.

– Одного разу вистачило! Зима була, а я на нервах! Усвідомила, ніби з молоком матері ввібрала! – посміювався Вітя.

– Кремінь! – схвально сказав Денис. – Мені поки що до такого далеко! Але я бачу, до чого треба прагнути!

– Брате, одразу себе не поставиш, потім мотузки звиватимуть! А мені Ліля за вісім років шлюбу лише раз упоперек пішла! Але з того часу вчена!

У кімнату зазирнула Ліля:

– Я постіль послала, зараз піду картоплю смажити, – спокійно сказала вона. – З цибулею, чи з часником?

– З часником? – здивувався Денис.

– Ага, смакота! Там рецептура складніше, ніж просто цибульку вкинути!

– Там ще часниковий сік наприкінці підлити треба, щоб аромат був! – Вітя проковтнув. – З часником! – відповів дружині.

– Угу, – Ліля кивнула і пішла на кухню.

– Слухай! – Денис із заздрістю дивився на брата. – Ось це я розумію життя! А щодо цього, – він клацнув по шиї, – теж мовчить?

– Ну, я не зловживаю, але сама купує, а потім мені до телевізора приносить! – Вітя блаженно зітхнув. – Правильно вихована дружина жодному чоловікові ще життя не зіпсувала!

– Вчись, братику, поки я живий!

– Слухай, а чого ти сказав, що я на кілька днів залишусь? Ми ж тільки повечеряти збиралися! А так, на мене моя дівчина чекає! – промовив Денис.

– А це я тобі філігранність показати хотів! – Вітя поплескав брата по спині. – Рідню на постій пускати – остання справа! А тут Ліля навіть звуку не подала! Ліжко застелила без будь-яких!

– Кучеряво, – схвально закивав Денис. – Якщо мене батьки знову з дому попруть, що я не працюю, знатиму, у кого пересидіти можна!

– І не просто пересидіти, а з комфортом! – Вітя посміхнувся. – А тепер дивись! Смертельний номер!

Денис напружився.

– Денис передумав залишатися! Ліжко прибери! – крикнув Вітя у бік кухні.

– Дві хвилини, – відповіла Ліля. – А на вечерю хоч залишиться?

– Їсти будеш? – тихо спитав Вітя.

– Ага! – кивнув Денис. – Я картоплю з часником ніколи не куштував.

– Так, ми повечеряємо! – гукнув Вітя.

– За кермо сьогодні збираєтесь? – Запитала Ліля.

– Ні! – відповіли брати в унісон.

– Добре, тоді пляшку в морозилку поставлю, для апетиту та травлення! – Сказала Ліля.

– Ну? – Гордість плескалася у погляді Віті. – Як?

– Я в повному захваті! – хитаючи головою, промовив Денис.

Ліля приготувала вечерю, накрила стіл і залишила братів наодинці. Цей вчинок викликав ще одну хвилю захоплення.

Денис просто слів не знаходив, щоб описати, наскільки брат дружину видресував.

А Вітя радів і підтакував, продовжуючи сипати фразами, хто в хаті господар і щось там із домострою.

Провівши брата і лягаючи спати, Вітя блаженно думав:

– Добре, що він не знав Лілю раніше! Як вдало збіглося, що він навчався в іншому місті, а потім більше був зайнятий гулянками, аніж тим, як брат живе, і що в того в родині відбувається!

– А ще добре, що Ліля така поступлива! Навіть виховувати особливо не довелося! Завжди з усім згодна, завжди спокійна, старанна! Прекрасна дружина!

З цими думками Вітя провалився у сон.

А пробудження серед ночі стало дещо несподіваним. Те місце, де спина втрачає свою шляхетну назву, віддавалося диким болем і горіло вогнем.

А найгірше, що він не міг рушити…

Якби треба було знайти еталон спокійної людини, то без роздумів можна було призначити Лілю.

Її однокурсниці говорили, що простіше роздратувати каміння, ніж Лілю вивести на емоції. І навіть у перехідному віці вона була категорично незворушна.

Її ось за цю незворушність і спокій Вітя за дружину і взяв. Був у нього досвід стосунків із дівчиною запальною та емоційною.

Пів року вистачило, щоб потім два місяці валеріанку пити. У нього після тих стосунків два пасма сиві з’явилися.

А з Лілею він почував себе чудово. Відносини розвивалися рівно, без стрибків та сплесків. До весілля підійшли без метушні.

Батьки Віті намагалися невістку промацати. Але тямущі претензії Ліля брала до уваги, а маячню – просто ігнорувала.

А скільки новоявлена ​​свекруха намагалася вивести невістку на скандал, Ліля слухала, як боввана, а потім казала:

– Добре. Це ваша думка. Ви маєте право.

Це обеззброювало. А Алла Юріївна сказала, що з нею щось не так.

– Нормальна жінка не може бути такою! Вона ж, як в’ялена вобла! Хоч би моргнула! Ось, що з нею, що зі стінкою!

– Мамо, мені з нею жити, а не тобі! – сказав Вітя. – А мене все влаштовує!

– Ой, я можу взагалі з нею не спілкуватись! Навіть не згадувати! – відповіла Алла Юр’єва.

Мама сказала, мама зробила!

Вітя не дуже засмутився, що мамі стала байдужа його молода родина. Алла Юріївна характер мала суперечливий та категорично виснажливий. Її умів виносити лише тато, Семен Олегович.

У того з дитинства була глухота. Так що він міг просто не чути нервові сплески дружини. Хоча Вітя підозрював, що тато вдає.

Сам не раз був свідком, як мама горло рве, а батько спокійно читає газету. Мама прокричалася, а тато голову повертає і каже:

– Люба, ти щось сказала?

Напевно, це був секрет їхнього довгого щасливого шлюбу.

Але була ще одна причина, через яку Віктору з такою легкістю дали спокій. Це молодший брат Денис.

Той постійно в щось вплутувався, а мама з ним носилася, як із писаною торбою. А коли він спеціально вступив вчитися в іншому місті, мама до нього тричі на місяць їздила.

– Повинна ж я знати, як там мій синочок!

А після інституту, коли Денис повернувся, працювати в нього не було бажання, а шило у відомому місці було. Що тільки додавало Аллі Юріївні пригод.

А Вітя, проживаючи спокійне життя з коханою дружиною, просто насолоджувався відсутністю сторонніх подразників.

Спокійно почали жити на орендованій квартирі. Так само спокійно дочка з’явилася. Без жодних хвилювань взяли іпотеку. Без жодного крику зробили ремонт. Жили та насолоджувалися життям.

Свою дружину від навколишніх, Вітя ніколи не ховав, хоч ніколи й не афішував. Але, засвітилися кілька разів на корпоративі, на дні народження начальника, на ювілеях колег.

А потім Вітю почали дошкуляти питаннями.

– А як ти свою дружину так виховав, що вона в тебе тихіше за воду, та нижче за траву?

Сказав би Вітя одразу, що вона завжди такою була, проблем не було б. Але вирішив він пофантазувати й показати себе краще, ніж він є насправді.

Візьми, та й ляпни:

– Виховання – велика річ! А дружина, щоб з нею жити щасливо, має бути видресована більше тієї вівчарки!

І фантазії не було меж. Вітя вигадував на ходу, як він Лілю дресував, як виховував. І як вона чинила опір. І скільки нервів йому потріпала. А в результаті здалася на ласку сильного чоловіка, визнала його верховенство.

– Тому вона себе зараз так і веде! – хвалився Вітя. – Без дозволу чоловіка слова зайвого не скаже!

Сам вигадав, сам повірив. А далі просто почав транслювати у світ.

Ліля кілька разів чула відлуння цих роздумів, але, за своєю природою, пропускала повз вуха.

– Хоче? Нехай! Може, так йому жити легше, – тихо сказала вона, але її ніхто не почув.

А послухати варто було. Навіть у цій фразі відчувалася каверза.

Опис життя Лілі розпочався років із сімнадцяти. А читач, напевно, здогадався, що до сімнадцяти щось таке трапилось, що спеціально згадано не було.

Так, дорогий читачу, Ліля не була такою спокійною і поступливою. Просто вона сама для себе обрала саме таку лінію поведінки на все життя, бо їй довелося зарано подорослішати.

На світ Ліля з’явилася у звичайнісінькій щасливій родині. Мама працювала слідчим, а тато був інструктором з бойового самбо у системі Міністерства внутрішніх справ.

Якщо у роботі мами Ліля не могла нічого зрозуміти, то робота тата була їй зрозуміла. Тому і була вона більше татовою донькою.

Коротше, з чотирьох років до шістнадцяти Ліля весь свій вільний час проводила у тата на роботі. А у перспективі, теж збиралася стати інструктором.

Але за якісь справи… Батьків не стало, коли Лілі виповнилося шістнадцять. Колеги батьків швидко знайшли винних, та посадили, а Лілі порадили не чекати на них, щоб помститися.

– Дівчинко, тобі своє життя треба жити, – казав керівник покійного тата. – Злість, роздратування, крики – вони ще нічого доброго не принесли. Ось твої батьки ніколи не сварилися! Тому ти в них росла такою милою та доброю.

– Я зрозуміла, – відповіла Ліля.

І з того часу вона перетворилася на острівець спокою у світі бурхливих емоцій. Бабуся, що взяла опіку над Лілею, дивувалася, що онука такою стала.

– Бабуся, все нормально, – говорила Ліля. – Просто частина мене з батьками лишилася. Та і який сенс душу рвати?

– Якщо щось не критично, можна просто поступитися, а якщо на голову почнуть сідати, можна зробити по-своєму.

За таким принципом вона жила з Віктором.

– Хоче той командувати? Так, на здоров’я! Поки він не знахабнів, нехай вважає себе ватажком!

Але розмови, що Вітя почав вести під впливом своєї фантазії, Лілі не дуже подобалися. А от коли він перед братом виставу розіграв, Ліля зрозуміла, що хтось перейшов межу…

– Ай! Боляче! – вигукнув Вітя.

А у відповідь ще один шпаркий ляпас нижче спини. У кімнаті засвітилося світло, і Вітя побачив над собою фігуру дружини з армійським ременем у руці.

– Ти чого це? – заревів він. – Збожеволіла, чи що?

– А ти? – спокійно спитала Ліля. – Коли це ти мене дресував?

– Значить, час розпочати!

Вітя вирвав руки з петель рушника, якими зв’язала його Ліля. Звільнив ноги й кинувся на дружину.

Підлога зі стелею кілька разів змінилися місцями, і Вітя виявив себе лежачим на ліжку.

«Жорсткий матрац», – подумалося йому.

Знову схопився, але вже не так швидко і знову кинувся. На цей раз він опинився на підлозі.

«А матрац м’якший!»

Вставав уже ледве.

– Вітю, наступного разу буде з добиванням, – спокійно сказала Ліля. – Це буде дуже боляче. Воно тобі треба?

Вітя ризикнув. У свідомість він приходив довго. А на голові лежав мокрий рушник.

– Ліля, – просипів він. – Що це було?

– Вітю, я тебе люблю, але те, що ти язиком молотиш, мені не подобається, – спокійно сказала Ліля. – Коли ти стороннім людям казки розповідаєш – гаразд. Але ж це твій брат. Родич.

– Я не хочу, щоб у нього про мене склалася погана думка. Тож, будь ласка, більше не треба!

Поведінка дружини після нічної події не змінилася. Все така ж поступлива, спокійна і врівноважена.

Але тепер Вітя знав, що в цьому вирі, дідько знає що водиться. І просто намагався не нариватися.

А зовні, дуже щаслива родина – лише зі своїм маленьким секретом, якого так боявся коханий чоловік. Всім би родинам мати такий секретик. Дивишся, і щастя було б більше. Ви не знаходите?

Як вам секретик, вразив? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.