Зовиця зробилась великою пані у Львові, хоч сама виросла в тому ж селі, що її брат.

Ми з чоловіком живемо в селі разом зі свекрухою. Я в невістках уже 6 років. Виховуємо 3-річного сина.

Перший час з нами жила Карина, зовиця, разом із своїм чоловіком та двома дітьми. 3 роки тому вони перебрались до Львова, бо її Кирило отримав від дядька у спадок квартиру. Знайшли роботу, дітей у школу і садочок перевели та й зажили міським життям.

Приїжджають до нас не часто, лише на великі свята. Але кожного літа, зовиця бере дітей і їде до бабусі, моєї свекрухи, на місяць-два погостювати. З собою беруть лише речі та палку ковбаси і цукерки. Хіба гарно з такими гостинцями їхати до мами і племінника?

Коли Карина з дітьми у нас, то як на відпочинку. Вони не роблять нічого, лише “насолоджуються природою і свіжим повітрям”. Я не кажу, щоб вони гарували, але в селі багато роботи і вона це знає, то могла б мамі допомогти хоч трішки.

Цьогоріч все знову повторилось. Карина приїхала з дітьми і поводиться, як на курорті.

Перший тиждень я догоджала, та й ті роки нічого не говорила, а мовчала, щоб не посваритись. Тепер же я мовчати не стала.

Коли я прибирала, Карина розляглась на ліжку зі словами:

– Не хочу тобі заважати мити.

– То ти не заважай, а встань і допоможи – кажу.

— Ще чого. Ти, як до мене в гості їдеш, я тебе працювати не змушую.

– То ми гостюємо у вас 2-3 дні, а не місяцями. Твої діти перевертають дім, то поскладай хоч речі після них. Та і посуд помити чи суп зварити могла б.

– Я в гостях і нічого робити не збираюсь. А взагалі, я до мами приїхала. Це її дім, який належить мені так само, як і брату, то ти не командуй. Бо не ти тут господиня.

Карина так нічим мені й не допомогла, а поведінка її стала ще нахабнішою. Свекруха нічого їй не говорить, бо то ж донька.

Скажіть, як бути? Немає вже сил терпіти зовицине нахабство і зверхність