Просто у нас тоді такий якийсь важкий період в житті був, за квартиру платити потрібно було, я в декреті якраз сиділа, а чоловіка зовсім звільнили з роботи, бо в них там на фірмі були якісь негаразди, з якими справитися не змогли, багато людей позвільняли, а потім зовсім закрилися і все, – поділилася подруга якось зі мною.

Тамарі зараз 28 років, її чоловік Андрій на рік старший за свою дружину і в сім’ї росте 3-х річна донечка.

Батьки подружжя небагаті теж, вони обоє – старші діти в своїх сім’ях, так що жити з кимось із батьків з самого початку був не варіант абсолютно, так що молода сім’я орендувала окрему квартиру, а потім сама Тамара дізналася, що вже при надії вона і незабаром стане мамою.

І поки мрія про свою квартиру, навіть взяту в кредит, залишилася мрією. Адже, для усіх зрозуміло, що в наш час зарплат хороших немає, на свій власний дах над головою зараз не заробиш.

– Сестра мого чоловіка Андрія, Оксана, – продовжує Тамара, – молодша за свого брата на 3 роки. Їй дуже довго ніяк заміж вийти не вдавалося, я, щиро кажучи, сама не розумію причини.

Тамара ж зі своєю зовицею завжди добре ладила, частенько дівчина приходила в гості, брат з дружиною брали її з собою на відпочинок до родичів Тамари, щоб вона теж з родиною, щоб не сумувала сама.

Родичі Тамари які живуть біля моря в Одеській області, дівчата разом ходили гуляти, навіть, коли на світ з’явилася маленька донька.

– Я з чоловіком познайомилася, – зізналася Оксана, два з половиною роки тому, – він старший за мене на 16 років, вдівець, син у нього за кордоном вчиться.

– Ясно було, що новий знайомий був дуже забезпеченою людиною, – пригадує Тамара, – та й незабаром у Оксани з’явилися дорогі речі, новенький недешевий телефон iPhone Apple, про який я лише мріяти могла, красиві прикраси, одяг ZARA, парфуми вона дешеві перестала купувати, лише BROCARD.

За зовицю раділи і свекор зі свекрухою, і Тамара з Андрієм.

Через пів року після знайомства зіграли пишне весілля, Оксана переїхала жити від батьків до свого чоловіка.

Данило, чоловік Оксани, був досить таки товариським, мав і заміський будинок, і шикарну велику квартиру недалеко від того місця, де орендував якраз житло сам Андрій зі своєю сім’єю.

– Звичайно, ми рідше стали з Оксаною бачитися, адже у неї тепер своє життя і свої турботи та розваги, – каже Тамара, – воно й зрозуміло, у неї тепер статус багатої заміжньої жінки, нові турботи, нові знайомства, та й гроші зовсім інші на життя. З роботи старої вона пішла відразу, пішла вчитися на водіння автомобілем, щоб отримати права. Десь рік тому вона зателефонувала.

– Слухай, виручи мене, дуже потрібно, – попросила мене дуже зовиця Оксана, – я щось не дуже добре себе почуваю, а ввечері гості у чоловіка будуть, ми їх вже давно запросили до себе, то важливі для нього люди, треба прибрати, але на це я вже викликала людини, а ще треба допомогти мені все сервірувати і приготувати до вечора, щоб були смачні і гарні страви. Та й поговоримо з тобою заодно, адже не бачилися вже давно, приходь, я з мамою вже домовилася, вона через годину приїде за твоїм дитям. Дуже чекаю тебе і надіюся на тебе.

– Я пішла, адже не хотіла відмовляти, – розповідає Тамара, – ми все швидко зробили, все прибрали, приготували, весело поговорили, Оксана мені наостанок дещо зі своїх речей віддала, ну і я пішла додому, не хотілося мені заважати їм, хоча Данило і запрошував залишатися з ними, але я все ж вирішила повернутися додому.

А ще через кілька місяців у Тамари з Андрієм якраз і почалися негаразди, залишилися зовсім без грошей. У чоловіка на роботі частенько затримували зарплату, а потім і зовсім звільнили половину колективу. У цю половину потрапив, на жаль, і сам Андрій.

– Ми не просили нікого і ні про що, – каже Тамара, – свекруха до зятя звернулася сама, бо знала про нашу ситуацію прекрасно, щоб той допоміг Андрієві працевлаштуватися.

– Мені водій потрібен, – сказав якось Данило, – нехай іде до мене Андрій, в оплаті не ображу, все буде добре, грошима він буде забезпечений непогано.

– Нам не хотілося погоджуватися на цю пропозицію, все ж працювати на свого родича якось незручно, – каже Тамара, до того ж це завжди будемо їм винні. Просто безвихідь була якась у нас на той час. Ну подумали добре і вирішили, що Андрій тимчасово буде працювати, поки щось не знайде.

Але чоловік зовиці тримався просто, платив добре Андрієві, справи йшли своєю чергою. Нічим не підкреслював свого високого посадового місця, хіба що при сторонніх Андрій вже сам чоловіка своєї рідної сестри по імені та по батькові називав. Чого не скажеш про зовицю.

– Прийди до нас, – зателефонувала вона якось знову Тамарі, – треба допомогти мені в чомусь, ну приходь з племінницею, коротше, дуже треба, я вже чекаю на тебе, давай йди, просто одна надія на тебе.

– Виявилося, – згадує Тамара, – Оксані терміново знадобилося вимити відразу усі вікна в квартирі. І завжди це робила приходить до них їх постійна домробітниця, а тут, мабуть, зовиці щось там задумалося інше, вона вирішила мене до себе покликати, показати, хто головний.

Тамара прийшла, Оксана зустріла її холодно, показала, де і що взяти, а сама взяла племінницю і повела її гратися в іншу кімнату.

– Чую я потім, донька моя заплакала, – каже Тамара, – Оксана її залишила одну, сама піднялася в спальню, а дівчинка впала.

– Оксано, – покликала Тамара, – ми йдемо, донечка плаче, а працювати я не можу, коли моя дитина залишається без нагляду.

– Як це ти не можеш працювати, – обурилася Оксана на дружину свого брата, – що, так і візьмеш і просто залишиш все, як є? З усіма дітьми малими таке трапляється, дивись, вона вже заспокоїлася, давай доробляй свою роботу. Хто це залишає все на пів дорозі.

Тут Тамара вже розлютилася і сказала, що вона не збирається нічого доробляти і в безкоштовні служниці до Оксани вона не наймалася, щоб виконувати всю роботу, яку та їй доручає.

– Зате чоловік твій найнявся, – сказала сердито зовиця, – мій чоловік йому гроші платить великі, між іншим, причому, платить досить таки гарні гроші, які він зараз ніде отримувати не буде. Ти – дружина нашого водія, а значить – така ж наймана робоча жінка.

Ці слова почув і чоловік Тамари, який повернувся вже з роботи.

– Це я у чоловіка твого працюю водієм, – сказав Андрій Тетяні, – а моя дружина ні, та й я думав, що я тобі брат, а не найманий працівник.

– Ми з Андрієм швидко зібралися, взяли дочку і пішли додому, – згадує Тамара, – зрозуміло, про роботу Андрія й мови вже не йшло, та й незабаром чоловікові пощастило, він знайшов собі інше робоче місце, досить не погане.

Відтоді Тамара з Андрієм не спілкувалися з сім’єю Оксани місяці 2, свекруха дзвонила, звинувачувала саму Тамару в тому, що вона занадто горда, що Оксана просто пожартувала і нічого нехорошого вона не мала на увазі, що не треба було всерйоз сприймати її слів.

– Якщо грошей у вас зараз немає, а заробляти нормально хочете, то гордість треба було кудись подалі заховати, – сказала якось недобре мати Андрія, – дивись, Оксаночка моя і доплатила б тобі за допомогу в тому, що ти прибрала в її квартирі.

Тамарі, уважно все вислухавши, просто поклала телефон. Зараз вона проходить з дівчинкою комісію в дитячий садок і готується до виходу на роботу.

На роботі вже усі чекають її повернення.

– Я не знаю, – каже Тамара, – як довго Оксана буде заміжня, боюся, що зі своїми амбіціями вчорашньої небагатої людини, вона швидко розчарує свого чоловіка. Він, мені здається, хороша людина. Андрій ображений і на рідну сестру, і на свою маму. Не можна так ставитися до людей через те, що трохи завелося в них грошей. На Данила самого він не ображається, адже той нічого йому не зробив і жодного разу слова кривого не мовив.

– Останній шматок хліба черствого доїдатиму, – говорить впевнено Андрій тепер, – а у рідні роботу не попрошу більше ніколи. Інакше виходить: ні рідні, ні роботи. Але тепер ці на мене нехай не сподіваються, хай там що.

Важка правда життя. З родиною краще у таких справах не заходити. Хіба не так?

КІНЕЦЬ.