Знову вчора чоловік і моя мама так на сіли на мене, ніби поїхати в дорогий готель в Буковель і відпочити там з нашими чотирма дітками – моя примха, що я маю відмовитися від путівки, яку мені дали на 20 квітня на роботі. Поставили мене перед фактом: ніхто з них з нами не поїде.

У шлюбі з Русланом ми 8 років, виховуємо 4 дітей: у нас дівчатка 6 і 4 роки і дворічні хлопчики-близнюки. Я в декреті. Руслан працює на керівній посаді, вдома буває рідко. З дітьми допомагає моя мама. Вона не працює, живе в іншому місті, але приїжджає допомагати мені і наразі мешкає у нас.

Тиждень тому на роботі мені запропонували безкоштовну путівку в дорогий готель в Карпати у Буковель на 10 днів, проїзд теж безкоштовний. Путівка – на мене, дітей і людину, яка нас супроводжує: чоловіка або маму.

Я з радістю прийняла пропозицію, але не очікувала такої реакції рідних людей. Справа в тому, що чоловік і мама відмовляються їхати зі мною. Наводять різні пояснення: що діти надто маленькі, що довга дорога, що діти можуть прихворіти тощо.

Кажуть, що я думаю лише про себе. Я говорю, що втомилася в декреті, хочу нових вражень, хочу показати дітям світ, і якщо випав такий шанс, я хочу ним скористатися! Готова їхати з дітьми навіть сама, але все таки усвідомлюю, що буде дуже важко.

Я розумію, що моя мама не зобов’язана зі мною нікуди їхати, але позиція чоловіка мене дуже засмучує. Ми не мандруємо сім’єю через те, що він постійно на роботі. Сидимо весь час у своєму містечку під Києвом.

Найсумніше те, що ця ситуація показала мені, що мене не підтримують. Через це я дуже засмучена. Картинка фінансова в сім’ї така, що такий відпочинок самі у найближчі рік-два ми собі дозволити не можемо – робимо ремонт в новій квартирі.

Я запропонувала Руслану залишитись вдома з молодшими дітьми, а я поїду з дочками, але він відразу відмовився. Мама також відмовляється залишатися з ними. Розумію, що це мої діти та моя відповідальність, але й чоловіка теж!

Якими правильними словами і аргументами донести до чоловіка, що я втомилася від нескінченного дня бабака? Чоловік і мама сприймають моє бажання поїхати, як примху, забаганку. Але ж це на користь діткам у першу чергу!

У мене виникло почуття, що я виграла в лотерею, але не гідна отримати цей виграш. Якось так. Допоможіть будь ласка порадою, я дуже чекатиму думок і коментарів!

Джерело