– Що, знову макарони з сосисками? – обурився Микола. – Іра, я тільки вчора аванс тобі віддав, не могла приготувати щось смачніше?

– Економимо! – Діловито сказала Іра. – На всьому заощаджуємо, і на їжі теж!

– А чому одна сосиска? – розсердився Микола. – Я втомився, я фізично працював, я заслужив хоча б дві сосиски у цьому будинку?

Микола піднявся і рушив до холодильника, щоб взяти ще одну сосиску, але Іра встала біля дверцят, усім виглядом показуючи, що другу сосиску Микола не отримає. Микола намагався відсторонити дружину, але та не відступала.

– Та йди ти! – сердито вигукнув Микола. – Я взагалі тоді вечеряти не буду. Давай, економ на мені!

Микола голосно закрив кухонні двері і демонстративно сів на диван, вдавши, що дивиться телевізор. До нього мовчки підсів дворічний Сергійко і солідарно притулився до батька, ніби все розумів. Іра підбігла до чоловіка:

– А що ти хочеш, так – заощаджую! Я в декреті, а ти один працюєш, аванс – п’ять тисяч, зарплата – десять, всього п’ятнадцять тисяч гривень, і це, називається, чоловік приносить гроші в будинок? Ти ж фахівець, оздоблювальник із золотими руками, проси у начальника підвищення зарплати, маєш право! Нехай хоч на п’ять тисяч тобі підвищить вже щось! Все щодня дорожчає, а заробіток той самий!

– Іра, зараз такі часи, я боюся, щоби взагалі нас не скоротили. Коли я влаштовувався, на будівництві все було добре, а тепер спад, об’єктів мало, адже місто невелике, деякі працівники там навіть зайві, треба хоча б за це триматися!

– Не бійся, тебе не скоротять, – посміхнулася Іра. – Ти ж у них там на вагу золота! Хвалять – хвалять тебе, але зарплату не підвищують!

– Іра, це тимчасові труднощі, треба перетерпіти! Може мені взагалі поїхати на заробітки?

– На які заробітки? – у Іри бризнули з очей сльози. – Я сама повинна залишатися і всі справи на себе звалити? Вічно ти шукаєш легкі шляхи і тобі аби поїхати з дому!

Пояснювати щось далі чоловікові не було сенсу – він стояв на своєму. Іра пішла до сусідки Олени – та старша, мудріша, може і дасть якусь пораду.

– Іра, ну ти даєш! – Розсміялася Олена. – Він же чоловік! А чоловіки чи боягузливі, чи горді, вони ніколи не підуть за себе просити у начальника. Ну такий в них характер. Будь розумнішою, завтра до кінця роботи до його директора сама прийди, поговори з ним, дай зрозуміти, що вам зараз складно з такими грошима жити. Тільки так, щоби він нічого не знав. Може, директор думає, що Миколу його зарплата влаштовує. Я із Сергійком посиджу.

Наступного дня Іра вирушила до директора Миколи. Представившись ще біля порога, вона відразу почала пред’являти претензії:

– Мій чоловік у вас працює вже п’ятий рік! За весь цей час ви йому лише один раз підвищили зарплату на тисячу. А тепер що? Ви його хвалите, але ні копійки не додаєте, хіба це справедливо? Он який у вас офіс крутий, значить, гроші є на фірму?

– Жінко, ви мене вибачте, але підвищень зарплати у нас поки що не буде, – відповів директор. – Мало того, можливо доведеться скоротити штат, тому що зараз працюємо мало не в збиток, треба хоча б на якийсь час з кимось розпрощатися з працівників, а місяці через три ми повинні підписати великий контракт, тоді й розглянемо підвищення окладу. Час такий! Я особисто свою машину виставив на продаж.

– А нам як бути? – обурилася Іра. – Нам, наприклад, нічого продавати! А у нас ще маленька дитина, між іншим! Якщо у вас мій Микола справді цінний працівник, то звільняйте будь-кого, але Миколі зарплату підніміть. Хоча б на пару тисяч, якщо машину вже продаєте! Ви тут живете за рахунок працівників, а нам що робити!

Директор помовчав і пообіцяв щось вигадати. Іра задоволена вийшла з його кабінету. “Отож! – подумала вона. – Правду Олена сказала – на чоловіків розраховувати нічого!». Наступного дня Микола вийшов на роботу, але як тільки він прийшов його одразу викликав бригадир.

– Миколо, ти ось що, не ображайся, але ти звільнений, – зніяковіло сказав бригадир. – Генеральний щойно зателефонував і сказав. Там навіщось твоя дружина до нього вчора приходила, скандал влаштувала. Загалом, зайди в офіс за розрахунком.

Дорогою до офісу Микола зателефонував дружині:

– Ну, що, дострибалася? Ти чого вчора до мого директора ходила? Хто тебе просив?

– Тому що ти сам не наважувався! – відповіла Іра. – Директор пообіцяв тобі підвищити зарплату. Принаймні сказав, що щось вигадає.

– Він мене звільнив! – у розпачі вигукнув Микола. – Чуєш? ЗВІЛЬНИВ! Все, збирай речі, поїду на заробітки, тут мені більше нічого робити!

– Миколо! Ну як же так, Миколо! Не треба на заробітки!

Розмова була закінчена. При підході до офісу Микола зустрів директора, який сідав у свою машину:

– Василь Юрійович, можна питання до вас? – попросив Микола.

– Ну давай, тільки дуже швидко, я машину їду продавати, покупець чекає.

– Василь Юрійович, за що ж мене звільнили? Я сам не знав, що дружина ходила до вас! Я розумію, що зараз майже роботи немає, але якось можна залишитися, хоч на будь-яких умовах? Я дружині вдома все поясню.

– От і я подумав, що не міг Микола прислати дружину, – похитав головою директор. – Але нам справді зараз складно, тому я й подумав, що може ти в іншому місці щось знайдеш із зарплатою вище. Хоча у всіх зараз складно. Ось що, я справді хотів скоротити штат, але мені шкода всіх працівників. Можу лише запропонувати зараз затягнути пояси – поки платитиму так як платив, і то, вважайте, що це моя щедрість. Три місяці так буде, доки не підпишемо контракт. Згоден? Якщо ні, то звільняйся.

Звичайно, Микола з радістю погодився. Цілий день він не відповідав на дзвінки дружини, або коротко відповідав, що йому ніколи – нехай посмикається. Увечері, прийшовши додому, він застав Іру заплаканою та якоюсь винною. Вона шепотіла: “Микола, тільки не заробітки!”.

– Так, годі, залишили мене на роботі, – відповів Микола. – Але поки що, протягом трьох місяців я отримуватиму так як і отримував, поки контракт не підпишемо, і на цьому крапка.

Іра обурено округлила очі, відкрила рота щоб щось заперечити, але передумала, махнула рукою, мовляв, добре, потерпимо вже три місяці. На вечерю були дві котлетки з картопляним пюре ​​та овочевий салат.