Знаєте, що мені світить? Доглядати за мамою мого хлопця. Я його дуже кохаю, але чи підписуватися мені на таке, чи краще втікати? Але чи зустріну я ще свою долю? Адже мені вже 33!

Живемо з Костею разом вже рік. Він добра, чудова людина, за весь час, що ми разом, жодного великого непорозуміння не траплялося, намагалися завжди все обговорювати. Він родом з іншого міста, але в нашому місті нього родичі, тут же закінчував університет.

Живемо ми на орендованій квартирі, оплачує її він. У мене своя маленька квартира, у батьків заміський будинок. У нього квартира в передмісті, залишилася від бабусі, де зупиняється його мама, коли приїжджає до нашого міста, і ще квартира в його рідному місті, в якій вона й живе.

На початку лютого моя майбутня свекруха захворіла і приїхала до нас в обласний центр лікуватися. Зараз вона ще в стаціонарі, щодо стану та виписки поки не зрозуміло. І днями Костя заговорив про те, як бути, якщо їй знадобиться догляд після стаціонару.

Сказав, що жити разом із нею йому не хотілося б. Як і мені, щиро кажучи. Я відповіла, що щодня їздитимемо в передмістя, в квартиру бабусі, відвідуватимемо Ольгу Степанівну. Я медичний працівник, розумію, що стан її після стаціонару може бути зовсім не легким, і можливо спочатку вона навіть не зможе сама себе обслуговувати.

І розумію, що відновлення буде тривалим та не простим. А також розумію, що вона абсолютно стороння для мене жінка, яку я бачила лише тричі за цей час.

Вона важка людина, вперта і непоступлива, із сином у них гарні стосунки лише на відстані. Влітку ми збиралися на захід у його рідне місто, і він навіть не хотів зупинитися переночувати у їхній квартирі, аргументуючи це тим, що там безладдя і давно не було ремонту, а на всі його пропозиції допомогти у ремонті мама відмовлялася.

Квартира в передмісті приблизно в такому ж стані. І я задумалася, що робити, якщо виявиться, що їй справді знадобиться постійна допомога. Жити разом з нею я не зможу, характер її цілком можливо стане ще гіршим. І повторюся, вона для мене стороння людина, і в разі потреби догляду, основне навантаження ляже на мене, мені цього зовсім не хочеться.

Та і де з нею жити? Знімна квартира, в якій ми живемо зараз, однокімнатна, спальня плюс кухня-вітальня. У кухні є невеликий диван, але втрьох буде тісно, до того ж, мій хлопець працює віддалено з дому.

Я працюю позмінно, можу йти доволі рано, а повертатися пізно. Переїжджати до квартири бабусі, до передмістя? Незручно їздити в місто, на роботу, та й стан квартири такий, що жити б мені там не хотілося, я не звикла до таких умов.

Ми з Костею не одружені, але розмови про майбутнє і про сім’ю у нас є, про дітей. І розумію, що до моїх батьків він добре ставиться, сам періодично пропонує до них з’їздити у гості з ночівлею.

Відчуваю себе винуватою, не знаю як бути, як поводитися. Буду вдячна за думки й поради. Всім дякую за увагу і тихої ночі!

Джерело