Знаєте квітку нарцис? Оце про мою свекруху! Справжнісінька Нарцисиня! Навіть не уявляла, що жінка її віку, мама, бабуся, може бути такою самозакоханою.

А відкрилися у мене очі на маму чоловіка, коли трохи менше року тому ми переїхали жити до Анастасії Іванівни, на свою голову! Вчинок цей був, м’яко кажучи, помилкою, я все розповім і поясню.

Ми з чоловіком Ярославом все життя жили у тісній міській хрущовці. Як я тепер за нею сумую! На хіба мені здався цей заміський свекрушин будинок і шматок землі біля нього?! Жила ж собі спокійно, займалася особистими справами, родино. А тут – на тобі.

І нащо нам з чоловіком захотілося змінити обстановку, скуштувати принад життя без міського галасу серед саду і пташиного щебетання?

Але розповідаю від початку. Нам з Ярославом уже трохи за 40. Не юні. але ще сповнені сил, є мрії і плани. Єдина дочка навчається у столиці, а нам двом що там треба? Дуже не багато.

Та мій чоловік має ще двох сестер і, що найголовніше в моїй історії, матір. Ось до неї нам і спало на думку переїхати трохи менше року тому. Скажу одразу, це була велика помилка.

Анастасія Іванівна вже жінка у віці, здоров’я вже не те. Її дві доньки живуть досить далеко, а ми за півгодини автівкою. ми часто її провідували, та свекруха все одно слабіла, і тоді чоловік запропонував переїхати жити до неї на якийсь час.

Ми подумали так: допоможемо старенькій в побуті, а свою квартиру віддамо під оренду і будемо мати постійний дохід. Зайві гроші нам лишні не будуть, та й мені здавалося, що ми цілком уживемося – будинок у Анастасії Іванівни просторий.

Я ж не думала, що насправді все виявиться зовсім інакше, ніж мені уявлялося. Перші тижні після переїзду ознак нарцисизму я у мами чоловіка не помічала. Але минуло ще трохи часу, і вона себе проявила у всій красі.

Знаєте, я доросла жінка і  звикла бути єдиною господинею в будинку. А Ярослав мій працює майже до самого вечора. Отже, незважаючи на просторі хороми моєї свекрухи, нам з нею довелося познайомитись дуже близько.

І я нарешті роздивилися і тепер знаю її як людину дуже добре. На свою біду, щиро кажучи. Адже ця жінка – самозакоханий пихатий нарцис в одному флаконі.

Я не жартую, у мене просто немає слів, щоб розповісти вам, як важко дається кожна секунда мого перебування з нею під одним дахом. На її території, щоби ви розуміли. Яка ж я раніше була наївна!

Знаєте, спершу це було непомітно. Навіть складно повірити в те, що мила жіночка у віці виявиться такою. У перший день, коли вона нас зустріла, я зробила їй комплімент з приводу квітів біля воріт її будинку – дуже гарна клумба, дійсно.

Але реакція Анастасії Іванівни була як мінімум дивною: «Так, це петунії, чорнобривці. А ось тут у мене ростуть барбарис та барвінок». Коли я захотіла знову зробити свекрусі комплімент, вона спеціально зробила паузу, наче насолоджуючись моїми словами.

А потім продовжила розповідь про свою клумбу і говорила дуже довго. Просто переливала з порожнього в порожнє, ні про що, але постійно давала зрозуміти, що я маю її ще більше хвалити.

Це був лише початок. Наступна серія мене чекала під час вечері. Ми з чоловіком взяли з собою їжу, щось смачне купили у магазині. А Анастасія Іванівна поставила на стіл банку дворічного варення і все нахвалювала то себе, то свою банку весь вечір.

Загалом ніхто такого до неї і після неї ніколи не робив. Троянда. Якщо, звісно, вірити її словам. Ярослав. Коли вона замовкла, продовжував нахваювати матір, розсипався у компліментах. Наче його, циніка, хтось підмінив. Але я подумала того разу, що він просто дуже скучив за матір’ю.

А потім почалися ягідки, всього і не згадаю. Але в кожному її слові чи вчинку – самозакоханість. Свого сина Анастасія Іванівна теж любить якимось особливим коханням. Я жодного разу не помітила в її словах чи поведінці материнської ніжності.

Лише потреба в тому, щоб її обожнювали та захоплювалися всім, що в неї є зараз чи було колись у минулому. Господи, вона навіть не посоромилася «похвалитися» нам кількістю чоловіків, які у неї були за все життя. Ото гордість!

Будинок, до речі, їй залишив колишній чоловік, перед тим як полинути на небеса. Я навіть не здивована, що він не дожив до шостого десятка. Але завдяки його грошам наша вдова змогла утримувати житло в гідному стані.

Ось тільки діти мою свекруху залишили зарано. Ні мій чоловік, ні його сестри не змогли змінити її характер. Втомилися плескати в долоні кожному її слову, мабуть. А мені ось тепер доводиться.

До речі, про рідню. Сестри чоловіка якось заїжджали погостювати до своєї матері. Я й раніше була не надто з ними близька. Але того разу мені стало зрозуміло чому. Вони, встаючи з-за столу, не спромоглися навіть прибирати за собою посуд. Навіщо, є ж я.

І все ж вони хоча б підтримували зі мною розмову, про щось запитували. Принаймні впевнено вдавали, що їм хоч щось про мене цікаво. Їхня матуся навіть не старалася це вдавати.

Але недавно сталося дещо, коли мені стало навіть трохи шкода мою Анастасію Іванівну. Цей випадок допоміг мені краще зрозуміти її як людину ось такої своєрідної вдачі.

Мій чоловік знайшов на шафі стару сімейну фотографію. На світлині був він, його мати, батько і сестри. І якийсь собака був також, рудий і кудлатий. І тут син захотів зробити мамі комплімент. Ярослав сказав:

«Мам, дивися. Пам’ятаєш той рік? Ти тоді була ще така гарна, пам’ятаю. У сукні, яку тато тобі подарував на день народження»

Так, ви, напевно, правильно здогадалися. Свекруха моя, замість того, щоб подякувати й розчулитися, як зробила кожна нормальна жінка на її місці, зовсім понеслася:

“У сенсі – була, Ярику? Ти хочеш сказати, що я зараз виглядаю гірше? Я, між іншим, навіть сьогодні влізу в цю сукню. А ти ось, любий, від’ївся. Живота відростив. Дивився давно на себе в дзеркало?”

Потім були даремні вибачення мого чоловіка, які вже не викликали в мене колишнього подиву. І, тим не менш, я побачила, що свекруха насправді, просто звичайна уразлива жінка похилого віку. Зараз. А ось раніше їй ніхто і слова наперекір не міг сказати.

На жаль, за умовами оренди нашої квартири, мені ще кілька місяців треба перетерпіти і пожити в будинки у свекрухи. Потім квартиранти з’їдуть, приїде дочка, і буде легше. Але на даний момент, як ви зрозуміли, я не в самій привітній компанії матері мого чоловіка.

Та й сама вона вже не рада, що запросила нас до себе. Анастасія Іванівна проявила слабкість, та ще й при мені. І тепер я дратую її ще більше. А значить, нові зауваження з приводу і без не забаряться.

Ось такі справи. Одне Можу сказати і порадити всім – живуть будь-де, хоч в шалаші, але окремо від мам чоловіків! Всім добра!

Джерело