З чоловіком ми познайомилися, будучи студентами. І я, і він тоді навчалися в університеті, причому Сашко був старший за мене на три роки. Так що так, тоді він мені здавався крутим старшокурсником, який побачив у цьому житті, мабуть, усе.

Якщо чесно, то я й не помітила, як ми тоді потоваришували, а потім взагалі почали свої стосунки. Пам’ятаю тільки, як він запропонував зустрічатися, а я, не надто роздумуючи, відразу ж сказала “Так”. Бо любила.

Весілля ми зіграли лише після того, як я закінчила інститут, і Саша весь цей час чекав на мене. До речі, моїм батькам він тоді так і не сподобався.

Мамі не оцінила його надто вибуховий характер, зайву емоційність та товариськість. Вже ввечері того ж дня, коли я їх познайомила, вона сказала, що він зраджуватиме. А навіть якщо не буде, то я його ревнуватиму і контролюватиму.

Я, не розуміючи тогочасних її слів, тільки махнула рукою, сказавши, що це все нісенітниця. Та й не така я була, щоби контролювати когось.

У шлюбі у нас народилося троє дітей – Ірина, Михайло та Микола. Всі вони зараз вже завели свою сім’ю, а нам із Сашком вже встигли подарувати кілька онуків.

Наша сім’я тільки на вигляд здавалася ідеальною, але такою вона не була. Вже за п’ять років після весілля я дізналася, що, виявляється, Саша мені зраджував. І практично із самого початку. З моєю сусідкою та одногрупницею – Танею.

На той момент у нас уже була дочка, тож я, повіривши всьому тому, що він тоді пообіцяв, залишилася. І справді, наступні десять років у мене жодного разу й гадки не виникало, що чоловік взявся за старе.

Сашко тоді був зразковим чоловіком та сім’янином, чому я ніяк не могла натішитися. Власне тому у нас за ці десять років з’явилися ще Мишко та Коля.

Діти у нас усі одружувалися рано. Ірка вийшла заміж у двадцять один. Мишко і Коля, ніби змовившись, одружилися одного дня, організувавши подвійне весілля. У двадцять два роки. Вони у нас двійнята. А потім уже й онуки пішли.

Як тільки сини одружилися, Сашко знову почав свої пригоди. І не повірите з ким… Знову з тією ж Тетяною, яка, виявляється, за цей час встигла вийти заміж і розлучитися. А потім, буквально через півроку, організувала це саме розлучення вже й у нас.

Спочатку я була дуже зла на неї, ненавиділа і ледве стримувала себе, щоб не наговорити всякого. Плакала днями та ночами, адже ніяк не могла заспокоїтися.

У момент, коли чоловік зібрав речі і, голосно грюкнувши вхідними дверима, пішов, я зрозуміла, що все. Я залишилась одна.

Ішов він злим, адже перед цим я закотила скандал, бо розуміла, що виходить, він все життя любив цю жінку, а не мене.

А Сашко, не знаю, може зі зла, щоб образити, а може справді правду сказав, вигукнув:

– Так і є!

Чи варто говорити, що наступні кілька місяців я ігнорувала його, його Тетяну і всі розмови про них, коли про це починали говорити діти.

Дуже боляче мені було відпускати людину, з якою стільки років прожила пліч-о-пліч, яку кохала. Нехай навіть якщо він не любив у відповідь.

Коли ж я дізналася, що Тетяна мала двох дітей від мого колишнього чоловіка, то я була шокована. А потім я відпустила їх, втомилася постійно думати про це та вимотувати себе.

Чесно, я не знала, як довго я ще в цьому стані, адже нічого не хотілося робити. І навіть від дітей тоді віддалилася, адже вони щоразу, ніби змовившись, починали розмову про колишнього чоловіка та про своїх нових родичів.

Але нещодавно в магазині я зустріла давнього знайомого – Костянтина. За часів університету Костя був другом Сашка, незважаючи на те, що і був молодшим на два роки.

Я тоді з ним була не дуже близька, тому що майже весь свій вільний час проводила з Сашком. Але вже тоді я бачила, що подобалася Кості, котрий, мабуть, через друга мовчав.

Несподівано зустрівшись у магазині, ми розмовляли. З’ясувалося, що він так і не одружився. Жив у двох цивільних шлюбах, де у нього з’явилося четверо дітей, яких він забезпечував та забезпечує.

Коли ж Костя дізнався, що я та Сашко в розлученні, то одразу ж запропонував з’їхатися. Сказав, що все життя тільки мене любив. Тому й не одружився жодного разу. А у цивільних шлюбах не міг перебувати понад п’ять років.

А потім уже біля мого будинку, куди він підвіз, сказав, що, напевно, погарячкував.

– Я не кваплю тебе, – з усмішкою сказав він, – просто хочу, щоб ти зрозуміла, я не хочу губити тебе ще раз.

Чесно, після цих слів усі думки про колишнього чоловіка та його постійні зради відійшли на другий план. Я бачила щирість в очах Кості, знала, яка вона людина. І тому вірила. Але я не хотіла кидатися у вир з головою. Тому, коли побачила його з квітами в руках біля свого будинку наступного ранку, відразу ж сказала про це. Брехати чи прикидатися мені не хотілося.

І Костя це прийняв. На відміну від Сашка, який, дізнавшись про це від дітей, відразу ж навідався в гості, де півгодини говорив про те, що це неправильно в такому віці так поводитися.

Вислухавши колишнього чоловіка і сказавши, що я сама вирішу, що мені робити, я зачинила двері. А за місяць я і Костя справді з’їхалися і тепер живемо разом. І хочеться сказати, що я ніколи не почувала себе так, як поряд із ним.

КІНЕЦЬ.