– Мамо, може мені краще жити окремо? – Запитав за вечерею Льоша.

– З чого це раптом? – Наталя з подивом подивилася на дев’ятнадцятирічного сина.

– Ну не знаю… Якось соромно жити у батьківській квартирі. Тим паче хлопцю…

– Хто це тобі таке сказав? Ти ще студент. Ось отримаєш диплом, влаштуєшся на роботу, і тоді, будь ласка.

– Просто тато говорив… – тихо відповів він.

– Ах, ось воно що! Тато, значить … – не на жарт скипіла Наталя.

Жінка відчула, як до горла підступила грудка ненависті. Так було завжди, коли вона згадувала колишнього чоловіка. Хоча, він і чоловіком їй ніколи не був …

…Наталя та Михайло зустрілися ще студентами. Дівчина закохалася у гарного високого хлопця. Як це часто буває, закрутився роман. За кілька місяців Наталя зрозуміла, що чекає на дитину.

Новину про те, що він незабаром стане батьком, Михайло сприйняв без особливого ентузіазму. Проте познайомив Наталю з батьками.

З нагоди великих змін і Наталя, і Михайло в університеті оформили академічну відпустку на рік.

– Наталко, як ти дивишся на те, щоб я поїхав на кілька місяців грошей заробити? – якось спитав Михайло.

– Ну, не знаю… А куди? – розгублено спитала Наталя.

– Та в мене у батьків родичі на Півночі живуть, можуть прилаштувати на пристойну роботу. Я б грошей заробив на дитину, та й взагалі на життя.

На сімейній раді вирішили, що ідея із підробітком непогана. Цікаве положення у Наталії проходило легко, тож вона відпустила цивільного чоловіка на заробітки.

– Повернуся за пів року приблизно, – сказав Михайло, коли Наталя проводила його на потяг.

Молодий чоловік поїхав, а Наталя почала чекати на нього. Спочатку навідувалася в гості до батьків Михайла.

Однак щоразу зустрічали її холодно, весь час кудись поспішали, то на дачу, то в гості. Наталя зрозуміла, що бачити її не дуже хочуть і вирішила більше в гості до свекра і свекрухи не ходити…

…Шість місяців пролетіли непомітно. Спершу Наталя сподівалася, що Михайло ось-ось з’явиться. Наївно думала, мовляв, затримали на роботі…

А може, квиток на потяг не купив. Так у тяжкому очікуванні минуло ще два місяці. Наталя народила сина та назвала його Олексієм.

Коли хлопчику було вже три місяці, Наталя зважилася сходити до Михайла.

– Здрастуйте, Ірино Антонівно, – сказала Наталя, зустрівши Михайлову матір біля під’їзду.

– Привіт, якщо не жартуєш! – невдоволено промовила жінка і кинула косий погляд на коляску.

– Куди Михайло зник? У мене ні його адреси, ні телефону. Як із ним зв’язатися можна?

– А ніяк не можна! – жваво відповіла жінка.

– Що означає ніяк? Він обіцяв приїхати. Він став батьком. Ви, до речі, бабусею… – тихо промовила Наталя.

– Знаєш що, голубонько! Іди-но ти звідси зі своєю дитиною і не псуй нам життя. Мишко зустрів іншу дівчину, а про тебе знати нічого не хоче!

– Та й не любив він тебе ніколи. Не його ти поля ягода!

Слова свекрухи, що не відбулася, Наталя запам’ятала на все життя. Але до поради жінки прислухалася – більше до них не приходила. Почала виховувати сина самостійно.

А за три роки Михайло з’явився сам. Висловив бажання познайомитись із сином. Обіцяв допомагати матеріально, і взагалі брати участь у вихованні єдиного спадкоємця.

Тільки ось ентузіазм і прагнення вичерпалися за кілька місяців. Михайло знову поїхав у відрядження, та зник на кілька років. Спочатку маленький Льоша питав про тата. Потім почалася школа і все потроху забулося.

Наступного разу Михайло з’явився, коли Льоша навчався у сьомому класі. Спілкування тривало кілька місяців.

А потім історія повторилася – Михайло зник на кілька років. Наталя навіть зраділа, і думала, що тепер назавжди. Але ж ні!

Так званий, тато, знову з’явився. Через спільних знайомих з’ясував, де навчається син, і почав із ним зустрічатися.

Наталя була просто у нестямі. Мало того, що той не допомагав ніколи, то ще й поради почав свої роздавати.

– Мамо, ну то що, щодо квартири? Може, справді винаймемо мені однокімнатну? І до універа швидше добиратимуся, якщо десь у тому районі пошукати. – Знову завів розмову Льоша.

– Олексію, ти знову починаєш? Я лише розплатилася з іпотекою за нашу квартиру, почала на відпустку збирати.

– Ти що пропонуєш, щоб я тобі винаймала квартиру? А їду ти на що купуватимеш? Чи я маю ще й готувати, а потім тобі у квартиру приносити?

– Мамо, але тато каже… – почав було Льоша.

– Ось, якщо твій тато такий розумний, то хай він тобі квартиру і винайме, а краще купить! За всі ці роки ні копійкою не допомагав, а тепер поради розумні дає!

– Запитай, запитай у нього! Нехай він подарує квартиру синові, якщо він так тебе любить!

– Ось і спитаю! І я просто впевнений, що він мені не відмовить.

У вихідні Наталя зауважила, що Льоша прокинувся раніше, ніж зазвичай, і кудись зазбирався. Жінка накинула халат, вийшла на кухню.

– Ти куди це вдосвіта? – поцікавилася вона у сина.

– До бабусі, – коротко відповів юнак.

– У сенсі? Ви з нею домовились, чи що? Вона мені вчора дзвонила і нічого не сказала … – здивовано відповіла Наталя, маючи на увазі свою матір.

– Я до бабусі Іри йду. Ну, ми з татом йдемо. Я її ніколи не бачив. Тато каже, що ти не дозволяла до них мене водити. І спілкуватися нам забороняла.

У Наталі від цих слів навіть язик віднявся. Вона раптом ясно згадала картину, коли зустрілася зі свекрухою біля під’їзду. Тоді, так звана, “бабуся” не спромоглася навіть запитати, як звуть онука. А тут, чи бачите, у гості запрошує.

– Льоша, ти ж чудово знаєш, чим усе це закінчиться. Він знову зникне. Ось воно тобі треба спілкуватись з тими, хто не хотів знати про твоє існування?

– Бабуся і дідусь хоч раз тебе привітали з днем ​​народження? – Наталя ненав’язливо спробувала відмовити сина йти до родичів.

– Мамо, ну годі вже! Це ваші особисті розбирання. Мене це не стосується.

Увечері Олексій повернувся додому в піднесеному настрої. Наталя вже відпочивала на дивані із книгою в руках.

– Ну, як сходив? – без особливого інтересу спитала вона сина.

– Чудово! Бабуся з дідусем люблять мене і дуже жалкують, що ти не давала нам спілкуватися. Ти скривджена на них була, і тому заборонила бачитися зі мною.

– Льоша, ось я тебе зовсім не розумію! Тобто ти повірив людям, із якими познайомився буквально кілька годин тому? Ти не думаєш, що вони можуть тебе просто дурити?

– Ні, не думаю. Тим паче, що ми з батьком завтра поїдемо подивитися квартиру! Він не такий уже й поганий, як ти про нього весь час думаєш і кажеш! І він купує мені квартиру! – з натхненням відповів Льоня.

Наступного дня він із батьком справді поїхав дивитися квартиру.

А ввечері Олексій оголосив матері:

– Батько вирішив купити мені однокімнатну! Так що тепер переїду від тебе і житиму, як справжній мужик!

– Треба ж! Ну, спробуй, як справжній мужик. Подивимося, що з цього насправді вийде.

Наталя була щиро вражена таким вчинком Михайла. З боку все це виглядало пристойно і дуже шляхетно. Але серце жінки все одно було не на місці. Була у всьому цьому якась каверза.

Попри сумніви та переживання матері, Льоша таки переїхав у свою нову однокімнатну квартиру. Хлопець вихвалявся, що батько знайшов чудовий варіант.

Колишні господарі зробили ремонт, обставили квартиру меблями, а потім переїхали до іншого міста. Квартиру вирішили продати.

– Ну, як ти там один, обживаєшся? Чи може допомогти чимось? – спитала Наталя, коли син прийшов до неї у гості увечері.

– Та ні, мамо. Взагалі нічого не потрібно. Квартира просто суперська. Дуже радий, що в мене такий батько!

– Хоч ми й не спілкувалися в дитинстві, проте тепер стали по-справжньому близькими людьми. – хвалився Льоша.

За кілька днів Наталя дізналася від сина, що Михайло по роботі виїхав у відрядження.

– Дивись, синку, він зазвичай з них повертається за кілька років!

– Усміхнулася Наталя.

– Мамо, ну ти знову починаєш! Батько – чесна і порядна людина. Навіщо ти постійно прагнеш опустити його в моїх очах?

– Та нічого я не прагну. Це лише життєвий досвід, – спокійно відповіла Наталя.

Більше розмов про Михайла мати та син не заводили. Рівно до того моменту, поки Олексій не зателефонував матері.

– Мамо, привіт… Слухай, а можеш мені п’ять тисяч переказати на карту? – згаслим голосом сказав Льоша.

– А що трапилося, синку? – стривожилась Наталя.

– Так, розумієш, тут таке діло. Мені тато не відповідає. Сьогодні приходила господарка квартири.
Коротше… батько винайняв квартиру лише на два місяці, а не купив, як казав.

– О, Боже! Це у його стилі!

– Ну то що, щодо грошей? Може ти мені перекажеш за цей місяць, а я потім на підробіток влаштуюсь? – Запропонував Льоша.

– Ну звичайно! Влаштуєшся на підробіток і закинеш навчання, за яке я, між іншим, плачу?!

– Мамо, ну що ти знову починаєш …

– Нічого я не починаю. Зараз же збирай свої речі з цієї квартири та приїжджай додому. А оплату за наступний місяць нехай не з тебе, а з нього питають!

…Михайло знову з’явився за рік. Наталю здивувало те, що Олексій почав спілкуватися з ним так, наче нічого не сталося. Вона вперше помітила, як сильно син схожий на свого батька.

– Мамо, я влітку з батьком працювати поїду. Він сказав, що справжній чоловік повинен сам собі гроші заробляти й на квартиру, і на машину.

– Заявив Льоша.

– Будь ласка, синку. А я поїду відпочивати. Мені здається, я це заслужила. Все життя все на собі тягла, бо не було поряд зі мною справжнього мужика.

– І, мабуть, поки що не буде. Не виросла, поки що, мого поля ягода, – з усмішкою сказала Наталя… А там, як бог дасть…

Пишіть в коментарях, що думаєте про вчинок “батька”, та як оціните поведінку сина? Буду вам вдячна за вподобайки!

КІНЕЦЬ.