Якось нещодавно на СТО я зустрів колишнього однокласника. Тарас виявився власником майстерні, куди я приїхав ремонтувати авто. Він запросив мене до себе в кабінет, поки моє авто приводили до ладу. Ми сіли пити каву. З Тарасом ми не бачились з моменту закінчення школи та у нас було про що поговорити та що згадати. Коли ми обговорили події, які сталися у нашому житті, поки ми не бачились, вирішили обговорити колишніх однокласників.

– Знаєш про Богдана? – почав перемивання кісток Тарас, – Він уже став дідусем! Мало того, що відразу після школи йому довелося одружитися, так ще й донька завагітніла від однокласника. Народила двійню. Так, що Богдан у свої 39 років уже дідусь, уявляєш? Він єдиний серед однокласників уже має внуків. Хто б міг подумати що наш Богдан так серед нас виділиться.

– Не знав, дійсно, нестандартна ситуація, – відповів я. – Але у кожного різна доля. Мої діти, правда, ще малі для того, щоб одружуватися, проте вже зараз доньки говорять, що не хочуть заміж. Старша заявила, що стане бізнес-леді, матиме автомобіль та багато грошей. Що чоловік їй не потрібен. А молодша Катеринка, якій лише 6 років видала: “А навіщо виходити заміж? Щоб народити дитинку? Так багато тьоть живуть з дітками без чоловіка. А то готуй йому, пери шкарпетки, слухай ниття…”

– І не кажи, у мене хоч сини, та без цікавих думок теж не обходиться. Михайлику 8 років та вже він думає як дорослий. Сказав мені якось, що дівчаткам потрібні тільки гроші та коли він виросте, сам буде ходити у кіно, а дівчинка, якщо хоче піти з ним, хай сама за себе платить або не йде. Що за покоління? Звідки у них такі думки? З такими темпами ми залишимося без внуків.

– То одружімо наших дітей, – жартома сказав я, – колись так і одружувались згідно з домовленістю. От з твоєї сторони скільки гостей буде? Де будемо святкувати? Куди відправимо молодих у весільну подорож?

Та ми з Тарасом посміялися з мого жарту.

– А якщо серйозно, то часи дійсно змінилися, – вже серйозно сказав Тарас. – Почастішали розлучення, оскільки тепер жінка не залежить від чоловіка, справжнє кохання тепер рідкість, а молоді люди не поспішають до шлюбу.

Коли моє авто було готове, я сів та поїхав додому до коханої дружини та доньок. По дорозі я думав про нашу з Тарасом розмову. Можливо, наше суспільство уже не живе тими принципами, що й раніше, але я щиро бажаю своїм донькам, та й усім людям щастя в сімейному житті, адже сам його пізнав.

КІНЕЦЬ.