Наталя пішла зненацька. Просто одного дня проводила чоловіка і сина на роботу, дочку в коледж, свекруху в поліклініку робити крапельницю, процес не швидкий, зібрала всі свої речі й перебралася у квартиру, яка їй нещодавно дісталася від бабусі.

Бабуся ця була мамою її батька. Тітка владна, крутої вдачі, ні з ким ужитися не могла, а з Наталкою ось ладнала.

Та дбала про бабусю до останнього дня, проте, коли її не стало, з’ясувалося, що бабуся залишила квартиру саме їй – решта онуків сильно образилася на Наталю.

Круту вдачу мав і батько Наталі. Тому вона і заміж вискочила в сімнадцять років, тільки-но закінчивши школу, щоб його тиранії позбутися.

З Льошею у них сталося кохання з першого погляду. Зустрілися на вечірці, та так і не розлучалися. Він був на п’ять років старший і здавався їй таким дорослим, таким надійним.

А на квартиру бабусі будували свої плани не лише решта онуків, а й діти Наталії. Дочці виповнилося вісімнадцять, синові – двадцять.

Обидва дорослі, й кожен мріяв, що квартира дістанеться саме йому. Навіть посварилися між собою кому – потрібніше і хто гідніший.

Обидва по черзі провели з матір’ю розмову на тему того, кому має дістатися квартира, обидва отримали категоричну відмову і дійшли висновку, що мати, напевно, зібралася її здавати.

Це, звісно, не те, чого вони хотіли, але теж непогано. Отже, мати матиме гроші, яким можна знайти застосування.

Син, наприклад, давно хотів машину і вирішив, що якщо купити її в кредит, то щомісячний платіж можна буде віддавати коштами, отриманих від здачі житла.

А мама ні з того ні з цього взяла, і всі плани дітям сплутала. І не лише дітям. Свекруха з чоловіком теж були шоковані її витівкою.

Першою того дня прийшла додому свекруха. Потім прийшла дочка, син та чоловік. Усі знайшли чим перекусити й чекали на Наталю: ось зараз вона прийде, як завжди приготує вечерю і всіх нагодує.

Але Наталя додому не поспішала. Свекруха вже почала бурчати. Їй пігулки настав час пити, їх тільки після їди приймають, а їсти й нічого. Олексій набрав дружині:

– Ну, й де ми ходимо? Ти бачила, скільки часу?

– Я вдома.

– У сенсі вдома? Ти в хованки вирішила пограти? – із роздратуванням спитав чоловік.

– Я вдома! У квартирі, яку мені лишила бабуся.

– Слухай, годі, це вже не смішно! – кричав у слухавку Олексій.

– А я й не жартую, я пішла від вас! Від усіх вас! Тож вчіться жити без мене. – Намагаючись зберігати спокій відповіла Наталя і скинула дзвінок.

За вечерею, поїдаючи пельмені, вся родина не просто дивувалася вчинком Наталя, вони дійшли висновку, що та збожеволіла і її треба лікувати. Такої одностайності у цій сім’ї ще не траплялося ніколи.

Наступного дня біля роботи на Наталю чекали діти та чоловік. Вона анітрохи не здивувалася, побачивши їх, усміхнулася і привітала, як ні в чому не бувало. Зайшли в кафе. Не на вулиці ж їм обговорювати неадекватність Наталі.

Ні діти, ні чоловік не приховували свого обурення її поведінкою і все ніяк не могли зрозуміти, чому вона так вчинила?

Жили ж добре і, перериваючи один одного, а то й разом, чоловік і діти переконували Наталю, що в неї великі проблеми з головою, бо вкотре вона викинула ось такий фортель.

Вона слухала їх мовчки. Довго слухала. Питання сипалися одне за одним, але все зводилося до одного твердження, що жили вони добре, а тут мама бац – і з глузду з’їхала!

– Це ви жили добре, – раптом порушила Наталя мовчанку – як жила я, вас ніколи не хвилювало. Я ось, заради того, щоб ви росли в повній родині, терпіла всі вибрики свекрухи й зануду чоловіка.

– І тільки, коли ви стали такими, я зрозуміла, як помилялася. А свекруха? Скільки б я не намагалася їй догодити – це неможливо!

– Вона, мабуть, уже забула, коли востаннє сама собі їжу готувала, але при цьому щоразу знаходила моє куховарство зовсім неїстівним і постійно вимовляла мені це. Ви хоч раз за мене заступились? – Зверталася Наталя до дітей.

Вони тільки сором’язливо засовалися на стільцях, але у відповідь нічого не сказали. Натомість Льоша спробував дорікнути її невдячністю.

– Та ти повинна радіти, що мама пустила нас жити до себе!

Наталя навіть не подивилася у бік чоловіка та продовжила вимовляти дітям.

– А пам’ятаєте, як три дні тому у нас забилася каналізація? Що ваш батько зробив? Вилаяв усіх за те, що ми її засмітили, спокійно повечеряв і ліг перед телевізором!

– Як він думав користуватись унітазом? Як ви всі збиралися користуватися ним? У будинку два дорослі, а пробивати засмічення довелося мені! При цьому, коли ваш батько захотів у туалет, знаєте що у мене запитав: «Ну, як, виходить?»

Льоша пробурмотів:

– Знайшла до чого докопатися!

Але Наталя його не чула. Вона продовжувала.

– Ось тепер настала моя черга пожити добре. На жаль, разом з вами це не можливо, тому я житиму сама, більше на мені їздити у вас не вийде. Приїдете в гості – буду рада, але не більше.

– Дах над головою у вас є, руки-ноги цілі, без мене впораєтеся.

– І звертаючись до чоловіка додала.

– А з тобою я розлучаюся. З дня на день тобі прийде повістка до суду. Прийдеш – не прийдеш, нас все одно розведуть. Не відразу, так через три місяці. Питання вже вирішено.

Наталя закінчила і якийсь час усі сиділи мовчали. Першим знайшов що сказати син.

– Я так розумію, мені настав час одружуватися.

– Я ось теж подумала, що настав час заміж виходити, – палко підтримала сестра брата.

– Ви реально вважаєте, що у вашому випадку це вихід?

– Щиро дивуючись непробивності дітей, запитала Наталя, але відповів їй чоловік.

– Знаєш, на тобі світ клином не зійшлося! Я теж не збираюся сидіти й чекати, коли в тебе пройде бзик!

Наталя окинула поглядом дітей та чоловіка. Говорити більше не було про що. Попрощалася з дітьми, та покинула кафе. Наталя відчувала надзвичайну легкість. Вона вільна!

Життя в сорок років справді тільки починається, і колишніх помилок вона більше не припуститься…

Як вам вчинок матері та дружини? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.