– Як ви там, господарі? Ми за п’ять хвилин будемо, – з телефону долинув бадьорий баритон Олега – найкращого друга Сергія.

– Добре, чекаємо!

Сергій перевів погляд на дружину Лесю – та пурхала на терасі із занепокоєним виглядом.

– Не знаю, чи вистачить усім їжі… – майже скаржилася вона. – У твоїх друзів апетит, ще той…

– Прошу, тільки не починай. Мені й самому не подобається, що Олег із Наташкою нам на шию сіли.

– То зжени їх з шиї! Що вони тобі, родичі, чи що, що ти готовий заради них зробити що завгодно, на шкоду самому собі та своїй родині?

– Ми з ним із другого класу дружимо.

– А, ось воно як… А ти уяви, що не з другого, а з третього! – вигукнула Леся. – Отже, можна не так трястись над ними. Вони ж не діти малі. Давно усі дорослі люди. Сімейні…

– У тім і річ! Сама ж знаєш, як їм зараз важко з близнюками.

Раптом почувся виск коліс. Машина різко загальмувала на гравійній доріжці, піднявши цілу хмару пилу. А потім із машини почали виходити люди. Скільки їх там! А слідом їхала ще одна машина.

– Хто це? – ахнула Леся.

– Не знаю… Олег говорив, вони самі будуть, тільки з малими…

З машини долинало улюлюкання, і Олег – високий чоловік з сивиною на скронях, – відчинив двері.

– Привіт, господарі! Ми тут вирішили з кумами приїхати! Бо незручно. Давно з ними не бачились. Тим паче травневі… Як же можна без шашликів!

– Ти знав, що вони приїдуть? – майже прошипіла Леся. Незабаром біля їхнього будинку юрмилося, крім родини Олега, ще двоє дорослих і троє дітей – схоже, ті самі «куми».

– Ні. Він нічого не казав…

…Сергій з Олегом були не розлий вода все життя. Разом випускалися зі школи, вступили до одного інституту. Разом пережили перші успіхи на роботі, любовні радощі та невдачі.

Стільки років товаришували, що вважай, стали братами. Їхня дружба була така міцна, що буквально об’єднала сім’ї: спочатку батьки хлопчиків стали дружити, а потім і їхні дружини.

Першим одружився Олег. Його обраниця – Наташа – була веселою реготушкою, легкою на підйом. Просто копія Олега. Вони жили на втіху, щоправда, в кредит…

Хотілося й подорожей, і вечірок, і дорогих покупок. А зарплата таких задоволень не дозволяла… Ось Олег і просив грошей у борг у найкращого друга.

– Сергію, брате, можеш позичити десятку до наступного місяця?

– Можу. Тільки без образ, брате, але ти зачастив, – трохи хмурився Сергійко. – Звісно, я тобі позичав, коли ми студентами були. Зараз уже дорослі …

– Жаль, чи що? Тобі важко мене зрозуміти. Ти ще неодружений! Вільна людина… А мені треба дружину ублажати, подарунки їй дарувати.

– Тобі не здається дивним, що ти ублажаєш свою дружину за мої гроші?

Олег щось пробурчав і почав згадувати минуле: як разом майстрували табуретки в школі, як хвацько тусувалися у студентські роки, як Олег допомагав Сергію відійти від важкого розриву, коли того кинула кохана дівчина перед самою пропозицією…

Коротко кажучи, тиснув на жалість з явним підтекстом: мовляв, вони пройшли разом вогонь і воду, а йому шкода грошей названому братові. Сергія ці розмови зачіпали, і він, трохи подумавши, все ж таки давав гроші.

Так тривало кілька років. А потім Сергій зустрів Лесю і зрозумів – вона його доля. Вони швидко одружилися, а за два роки на світ з’явився їхній син Артем.

Звісно, ​​одруження, а потім появу малюка, внесли корективи до бюджету – Сергій вже не міг, та й не хотів, постійно допомагати другові грошима і бути для нього «запасним гаманцем» на будь-який випадок.

– Може, позичиш трохи грошей, брате? До мене двоюрідна сестра приїжджає. Хочу покатати її за пам’ятками, – почав одного разу Олег.

– Ні, пробач, брате, не можу. Малому пів року. Грошей багато треба.

– Не допоможеш зовсім-зовсім? По старій дружбі… – знову почав стару шарманку Олег.

– Ні. Тим більше це твоя сестра. Сам її й розважай. У мене грошей зайвих зараз немає.

Олег щось буркнув і кинув слухавку. На секунду Сергій навіть злякався: «Образився!».

Але за кілька тижнів він з’явився, як ні в чому не бувало, з черговим проханням. Виявилося, вони витратили з двоюрідною сестрою всі гроші, і їй не вистачало на зворотній квиток. Сергій позичив зовсім небагато, але обурився.

– Плануйте поїздки заздалегідь!

– Ну що ти тепер, брате, будеш мене копійкою дорікати?

– Якщо це копійки для тебе, то сам тоді й плати!

– Зрозумів-зрозумів. Мовчу.

Леся була свідком цієї телефонної розмови, тож дуже здивувалася.

– Чому ти погодився? – втомлено промовила вона, заколихуючи на руках Артема. – Ти не бачиш, як він з тебе гроші тягне під будь-яким приводом?

– Та я розумію. Лише сестру його шкода. Вона й справді може залишитися без зворотного квитка на поїзд… Це все-таки привід серйозний. На неї й позичити можна.

Леся пирхнула, але нічого не відповіла.

Непомітно летіли місяці, переходячи в роки. Олег усе рідше намагався просити грошей у друга, бо знав – той, швидше за все, відмовить.

А потім новина: вони дізналися, що Наташа чекає на дитину. Хто знає, чи готовий був Олег до батьківства, чи ні – вони з Сергієм це не обговорювали.

Але, щойно з’ясувалося, що сім’я поповниться не на одного, а відразу на двох, Олег став раз у раз скаржитися на брак коштів.

– Як це ми так попали… – нарікав начебто жартома, а може й ні. – У роду не було двійнят ні в мене, ні в Наташки. Це ж скільки грошей треба, щоб їх прогодувати.

– Діти – це щастя, – спробував заспокоїти його Сергій.

– Щастя не з дешевих…

А коли близнюки з’явилися на світ, Олег на якийсь час зник. Сергій підозрював, що його просто затягли клопоти сімейного життя. Воно й не дивно…

Коли друзі зустрілися за кілька місяців, Олег виглядав таким блідим, з темними кругами під очима, ніби не спав цілу вічність.

– І як воно? Бути батьком близнюків? – поцікавився Сергій.

– Та словами не описати. Наче в будинку оселився цілий дитсадок… Довелося взяти додатково зміни, щоб грошей вистачало хоч мінімум. А Наташка взагалі вся в милі, з дівчатами крутиться цілодобово…

Весь той вечір Олег скаржився на життя. А потім, коли настав час платити в кафе, де вони сиділи, так явно забарився з гаманцем, що Сергій зрозумів натяк, і почастував друга.

– Гаразд, сьогодні я плачу. Тобі гроші потрібніші, тату!

Олег тоді довго і щиро дякував.

Час летів. Олег перетворився на вічно всім незадоволеного скиглія, який скаржився в будь-яку вільну хвилину свого часу. Одного разу він не замовкав, що у близнючок мало іграшок.

– Дівчата так швидко ростуть… Не встигаємо вже ні з чим. Одяг купити треба, ще по дрібниці. Про іграшки взагалі мовчу…

– Слухай, може, ми тобі старі іграшки Артема віддамо? У нього повно всяких зайчиків та ведмедиків. Дівчаткам буде саме так.

– Правда? – якось по-дитячому захоплено спитав Олег. – Це було б круто. Від душі, брате!

Цими ж вихідними Сергій із Лесею зібрали пакет уже непотрібних іграшок і передали Олегу. Леся навіть не скаржилася, навпаки, казала, що добре: і зайві іграшки віддали, щоб удома не валялися, і близнюків порадували.

А незабаром Олег уже не натякав, а відкрито попросив одяг.

– Слухай, брате, в Артема не лишилося якогось лахміття непотрібного, з якого він уже виріс? Нам би не завадило…

– Сам розумієш, близнюки, це такі витрати. Зовсім не те, що просто двоє дітей. Їм треба обом все купувати. Доношувати один за одним не зможуть.

– Пошукаю. Тільки у нас все синє, або зелене, хлоп’яче.

– Яка різниця! Вони все одно ще зовсім дрібні. Не зрозуміють…

Леся зібрала старі речі Артема, і їх також віддали дівчатам. А потім прохання все частішали… і стали постійними.

У міру того, як діти росли, росли й запити. Спочатку – прогулянкову коляску, потім самокат та велосипед.

– Цей велосипед можна добре продати, – обурилася одного разу Леся. – Артем на ньому до пуття і не катався.

– Вибач, я вже обіцяв його Олегові. Він дівчаток кататися навчить.

– А моє слово для тебе щось означає? Чи лише слово Олега? Ти вже дорослий чоловік! У тебе син росте! А досі переживаєш лише про те, що про тебе друг подумає, начебто ви підлітки!

– Кохана, не ображайся…

Останньою краплею для Лесі стала дрібниця – що Олег із сім’єю нахабно напросився в гості на травневі. Сказав: “Захотілося шашликів”. І Сергій, звичайно ж, погодився.

– Ось ти тоді й займайся всім, – злилася Леся на чоловіка. – Сам купуй продукти, готуй, накривай на стіл. Чому я маю бути куховаркою для твоїх друзів? Добре влаштувався!

– Гаразд, маленька, не гнівайся. Все зроблю!

І Сергій і справді все сам приготував. Тільки з розрахунком на них з Лесею, Артема, та родину друга, а не на їхніх кумів.

Тому, коли цілий натовп оточив стіл, він із ледь приховуваним невдоволенням шукав стільці для всіх гостей.

Діти бігали по двору і радісно верещали. Старший син кумів був уже підлітком, а молодшому не виповнилося й чотирьох років. Леся шипіла і злилася, раз у раз поглядаючи на дорослих гостей.

– А що це ти, Лесько, така кисла? – реготнув Олег. – Мій братан провинився, чи що?

Вони швидко перекусили салатами. Леся пішла грати з дітьми, швидше за все, щоб не спілкуватись із друзями Сергія. А сам Сергій почав смажити шашлики. Олег та його кум, як виявилося, допомагати не збиралися.

Коли м’ясо було готове, і настав час усім сідати за стіл, Сергій запитав у друга:

– Як вийшло, що вас так багато? Ти просто не попередив.

– А воно спонтанно вийшло. Згадали, що давно не бачились. А ми вже до вас збиралися. Не міняти ж плани? От і вирішили разом відпочити.

– Могли б заздалегідь попередити, – пирхнула Леся.

– Гаразд тобі, – махнув рукою Олег, – не бурчи.

А куми Олега виявилися ще й не найприємнішими людьми – весь день коментували все поспіль:

– А чому це ти, Лесю, маєш такий стомлений вигляд? – запитувала кума. – Наче у вас не одна дитина, а п’ятеро. У мене он троє, і я старша за тебе років на десять, напевно, а все ще квітну і пахну!

– Не вдало, Сірий, маринад зробив, – бурчав кум із набитим ротом. – Хто ж так робить!

– А, до речі, Леся – це що за ім’я? Це, типу Олеся? – не вгамовувалася кума. – Валерія?

Надвечір у Сергія розболілася голова від усієї цієї метушні. Він підозрював, що у Лесі теж. Мало того, що йому набридли розмови непроханих гостей, то ще й діти шуміли, гасали подвір’ям, ніхто не міг їх заспокоїти.

– Діти, тихіше! Не бігайте надвечір. Скоро спати час! – гукнула Леся.

– Навіщо дітям спати так рано? – Подала голос Наташа. – Нехай граються. Коли, як не зараз?

А малеча тим часом творила, що хотіла, хоч Леся й намагалася чимось їх зайняти. Тільки за останню годину вони налякали сусідського кота, який прогулювався парканом, притягли з вітальні подушки й стали ними кидатися, забруднивши наволочки в бруді.

Не встиг Сергій видихнути, як до столу знову підбігли дівчата, перемазані чимось, підозріло схожим на…

– Що це у вас?

– Ми взяли помаду в тітки Лесі? Можна?

– Спершу треба питати, а потім брати! – зашипіла Леся.

– Заспокойся, це ж діти, – махнув рукою Олег, а його кум закивав.

– А якщо вони помаду з’їсти захочуть – теж нічого не казати? – пирхнула Леся.

Час тягнувся повільно. Сергій рахував хвилини та мріяв тільки про те, щоб гості швидше пішли. Він уже й не знав, що вони ще можуть утнути.

Аж раптом Олег заговорив:

– Брате, пам’ятаю, ти казав, що ви збираєтеся машину продати?

– Так, казав…

– Знайшов покупця?

– Якщо чесно, поки що не виставляв на продаж. Це так, віддалена перспектива.

– О, це чудово, що віддалена, – сказав Олег, і в нього заблищали очі. – У мене є ідея… Давай ти її продаси мені? Тільки в мене поки що грошей немає. Але будуть. Вважай, це розстрочка!

– Продати, тільки грошей нема… А як це?

– Ну, ти ж знаєш, що я віддам борг. Я завжди повертаю. Дівчатам за кілька років до школи. Возитиму їх. Твоя краще буде, ніж моя теперішня колимага…

– Може, тоді накопичиш на машину і купиш якусь іншу за два роки?

– Навіщо два роки? Мені потрібна вже зараз!

– Але ж дівчатка поки що не ходять до школи…

– Я їх на гуртки возитиму, щоб до школи готувалися, – наполягав Олег. А Сергій сидів, стиснувши зуби.

– Тобто виходить, ти хочеш уже зараз забрати мою машину за безплатно і нічого не платити? Чи не надто ти знахабнів?

– Я все поверну, брате! У нас близнюки. Сам же розумієш, які це витрати.

Леся пирхнула і демонстративно встала з-за столу. А Сергій свердлив поглядом друга.

– Знаєш, хоч ми й друзі, я більше не збираюся утримувати тебе та твою родину! Годі вже! Не можеш дозволити нову машину, нічого страшного. Користуйся старою. Або взагалі на автобусі катайся!

– Я й не думав, що ти опинишся скнарою! – на обличчі Олега завмерла зневажлива гримаса.

– Давно треба було ним стати, – хмикнув Сергій. – Та й узагалі, – вже стемніло. Час і честь знати! І я зараз не тільки про травневі, Олеже, ти мене зрозумів?

Гості забурчали й почали збирати речі. Олег виглядав дуже скривдженим. А Сергій стояв і спостерігав за всім цим з байдужим виразом обличчя.

Жаль, що вечір довелося перервати на такій ноті. Хто ж знав, що травневі шашлики виявляться з таким сюрпризом, як непрохані куми, й зовсім зухвале нахабство.

І його, терпець, що, нарешті, увірвався.

Коли машина Олега від’їхала, Сергій видихнув з полегшенням і обійняв Лесю. На душі було і гірко, і гидко – і водночас легко.

– Ти як? – обережно спитала дружина.

– Та нормально.

– Він ще проситиме, ти в курсі?

– Так, швидше за все, буде. Але я взагалі нічого не дам! Набридло! Час і честь знати…

Як кажуть, краще пізно, ніж ніколи! Нарешті зрозумів, що друг його безбожно використовує, та розставив всі крапки над “і”…

А ви як вважаєте, слушно він вчинив? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.