Віку вже чекали чоловік та рідні перед nологовим будинком. Вона сиділа і дивилася на малюка і не розуміла, що всім сказати, що це не її дитина.

Раптом до неї зайшла ме дсестра: – Вас уже зачекалися. Не хочете показати дитину рідним?

— Запитала вона, ніжно посміхаючись Вікке і її малюку.

— Це не моя дитина, — несподівано для себе сказала Віка, — його мати лежала зі мною.

Вона наро дила сина і одразу відмовилася від нього. Я свою доньку наро дила за годину. Ви мені принесли чужу дитину. Медсестра округлила очі.

Вона вже майже 10-річний стаж, але за весь час такє ще ніколи не було.

Що ж, все у житті буває вперше. Віке принесли її доньку. Вона вже по запаху зрозуміла, що це її кровушка,

обійняла дочку і вийшла з нею до чоловіка.

— Все добре? Ви якось затрималися… – поцікавився чоловік уже в машині.

— Ой, якби ти знав… — сказала Віка. Вдома вона все розповіла чоловікові. Вони всю ніч не спали, обговорювали цю історію та зрозуміли, що це доля.

Через місяць у маленької Аліни з’явився брат-двійня.

КІНЕЦЬ.