У Валентини з Павлом після весілля п’ять років не було дітей, і коли нарешті жінка зрозуміла, що чекає дитину, то обоє були на сьомому небі від щастя. Так у них з’явився їхній син. Хлопчика назвали Андрійком.

– Дякую тобі за сина, рідна! – сказав Павло дружині.

Валентина сумно посміхнулася, а потім раптом заплакала. І розповіла, що в сусідній палаті мама кинула свою новонароджену дівчинку. Ось як так можна було вчинити зі своєю рідною дитиною? Якщо вона не повернеться, то дитину віддадуть в будинок маляти.

– Давай заберемо її собі. Мені її так шкода! – попросила чоловіка Валентина.

– Що ти таке вигадуєш? Нам не потрібна чужа дитина! Заспокойся! Не вигадуй! Таке відбувається дуже часто. Не можемо ж ми всіх дітей до себе забрати! Думай про нашого сина.

Потім Павло пішов, а Валентина всю ніч проплакала.

– Бачиш, синку, як буває в житті. Дівчинка так хоче до мами, а мами поруч немає, – сказала Валентина своєму новонародженому сину.

Коли в палату прийшла медсестра, то Валентина запропонувала їй погодувати кинуту дівчинку.

– Мені її так шкода. А у мене молока багато. Його і малятку вистачить.

Валентині дозволили годувати дівчинку. Якось відразу так вийшло, що вона полюбила дитину всім серцем. Валентині так було прикро, що Бог не дає дітей тим, хто мріє про них багато років. А діти народжуються у тих, кому вони абсолютно не потрібні.

Павло дуже переживав за дружину, коли дізнався, що вона годує кинуту дівчинку. Він бачив, що Валентина дуже сильно прив’язалася до цього немовляти. Але він не був готовий навіть заради дружини, забрати собі чужу дитину.

Коли Валентину і її сина виписували, вона прийшла в палату, щоб попрощатися з дівчинкою. Вона одягла на шию дитині кулон, який їй колись давно подарувала її бабуся. Вона сказала, що це незвичайний кулон, а кулон-оберіг.

– Нехай цей кулон оберігає тебе. Як же я хочу, щоб тебе удочерили хороші люди і щоб вони полюбили тебе як рідну дочку.

Додому Валентина поверталася з важкою душею. Вона щодня думала про дівчинку. Всі свої сили і весь свій час вона присвячувала догляду за своїм новонародженим сином. Але її думки були постійно про дівчинку.

Павло бачив, що його дружина переживає, але нічого зробити не міг.

Незабаром Валентині подзвонили і сказали, що сьогодні Тетянку забрали до будинку маляти. З шиї дівчинки кулон не знімали. І представникам дитячого будинку, які забирали дитину, сказали, що він подарований дитині на щастя, і вони теж пообіцяли не знімати з дівчинки цей кулон.

Вже на наступний день Валентина поїхала до будинку маляти. Вона змогла умовити директора, який дозволив їй відвідувати дівчинку.

– Але ви повинні розуміти, що дівчинку можуть удочерити в будь-який момент. І тоді вам буде дуже важко.

– Я все розумію, але до цього часу я хочу бути з нею поруч.

Валентина почала відвідувати дитину раз на тиждень. Павло сподівався на те, що це триватиме недовго. Він думав, що коли підросте їхній син, то Валентина заспокоїться. Але цього не сталося. Цілих три роки Валентина з синочком щотижня ходили відвідувати Тетянку. Валентина привозила всім діткам іграшки, солодощі та фрукти.

А потім сталося те, чого так боялася Валентина: одного разу вона прийшла, а їй сказали, що дівчинку удочерили. Валентина дуже переживала і стала благати Бога про те, щоб її дівчинку удочерили хороші люди.

Вона молилася за неї кожен день, щоб її ніхто не ображав, і вона росла щасливою. Свого сина Валентина дуже любила. Але маленьку Тетянку вона згадувала кожен день.

Пройшли роки. Андрій виріс. Він уже закінчував навчання в університеті. І ось одного разу він сказав батькові з матір’ю, що хоче їх познайомити зі своєю дівчиною Тетяною.

Виявляється, він з нею зустрічається вже більше року і хоче з нею одружитися. Через тиждень було призначено знайомство. Валентина зробила генеральне прибирання, накрила розкішний стіл. Незабаром пролунав дзвінок. Це прийшов з роботи Павло. А ще через пів години прийшов Андрій зі своєю нареченою Тетяною.

Валентині дівчина відразу ж сподобалася. Вона була дуже скромною і дуже красивою. А потім Валентина побачила на шиї дівчини кулон. Вона його відразу впізнала. Адже цей кулон вона одягла на одну маленьку дівчинку багато років тому.

– Мамо, ти так зблідла! Тобі погано?

– Ні, все в порядку. Я просто розхвилювалася трохи. Адже не кожен же день я знайомлюся з нареченою свого сина.

Знайомство з Тетяною пройшло чудово. Дівчина з ніжністю розповідала про своїх батьків. Вона не знала, що вони її удочерили.

– Я бачу, що тобі дуже сподобалася наречена нашого сина. Ти її прийняла як рідну.

– Так ти правий. Це та дівчинку, про яку я думала всі ці роки. Це та сама Тетяна. Їй пощастило. Її удочерили дуже хороші люди. Бачиш, якою чудовою дівчиною вона стала. Це просто диво якесь, що наш син з нею зустрівся, і вони полюбили один одного.

Незабаром Андрій і Тетяна одружилися. Уже після весілля мама Тані розповіла Валентині про те, що вони удочерили дівчинку багато років назад. А Валентина зізналася в тому, що вона годувала Тетянку, як тільки дівчинка народилася, і одягла їй на шию кулон, який її оберігає все життя.

Пройшли роки. У Тані і у Андрія вже двоє діток підростають. Бабусі й дідусі обожнюють своїх онуків. Валентина вважає себе найщасливішою жінкою на світі. Вона постійно дякує Богові за чудо, яке сталося в її житті.

КІНЕЦЬ.