– Вітаю, мамо, – боязко привіталася зі свекрухою Тетяна, переступаючи через поріг квартири батьків чоловіка. – Я вас не відволічу від справ?

– Що ти, що ти, Танечко! – щиро зраділа Олена Григорівна. – Я дуже рада, що ти прийшла. Ти, голодна?

– А ви? – запитала у відповідь Тетяна.

– Трошки, – розсміялася свекруха. – Якщо ти не проти, давай із тобою разом пообідаємо.

– Добре, – кивнула Тетяна. – Давайте. Але тільки ми з вами будемо їсти мою їжу. Гаразд?

– Що? – завмерла Олена Григорівна.

– Ви, будь ласка, не дивуйтеся, але я вам принесла баночку свого борщу, – пояснила невістка.

– Що це означає, Танечко?! – ще більше здивувалася свекруха. – Ти думаєш, у мене нічого поїсти?

– Ні-ні, ви неправильно мене зрозуміли. Я вам зараз усе поясню, – захвилювалася жінка, виймаючи з пакета літрову банку, в якій хлюпала червона субстанція.

– Мені дуже потрібно, Олено Григорівно, щоб ви скуштували це і сказали, чого в моєму борщі не вистачає.

– Навіщо?

– Для того, люба Олено Григорівно, що ваш Сергій постійно мені каже, що ваш борщ смачніший за мій.

– Сергій так каже? – недовірливо зморщилася свекруха.

– Так. Я вже разів десять пробувала приготувати йому його улюблений борщ, але він щоразу незадоволений. Він стверджує, що ви готуєте смачніше. Я хочу зрозуміти, що я під час готування роблю не так.

– Але дитино, навіщо тобі це потрібно? – ще раз запитала свекруха.

– Ну, як же. Я хочу догодити Сергію, – жалісливим голосом відповіла Тетяна.

– Господи… – Олена Григорівна кисло посміхнулася. – А чи не простіше тобі влаштувати скандал?

– Скандал? – розгубилася невістка.

– Так. Закотити страшний скандал. Сказати, що якщо він ще раз таке ляпне, ти взагалі перестанеш його годувати.

– Та ви що?.. – злякалася Тетяна. – А раптом він образиться. І до того ж… Він же іншу мою їжу хвалить. Тільки борщ йому не подобається.

– От, мерзотник… – пробурмотіла свекруха.

– Чому ви його так називаєте?! – тут же обурилася Тетяна. – Він же ваш син.

– А тому що він поводиться як примхливий мерзотник! – повторила Олена Григорівна. – Я знаю, це він узяв приклад зі свого батька, мого чоловіка. Той теж, іноді, ні-ні, та ляпне за столом таке саме.

– Що ляпне?

– Що його мама готує смачніше. Але він-то це жартома каже, щоб мене позлити. Може й Сергійко так невдало жартує?

– Ні, він це говорить серйозно. Будь ласка, Олено Григорівно, спробуйте мій борщ. Благаю вас. Що в ньому не так?

– Господи… – Свекруха зітхнула. – Ну, підемо на кухню.

Уже за п’ять хвилин Олена Григорівна дегустувала принесений борщ.

– Дуже смачно! – вигукнула вона після кількох ложок. – Смачніше, ніж моє вариво.

– Ви, напевно, так говорите, щоб мене заспокоїти? – зробила недовірливе личко Тетяна.

– Так, правда ж, дитинко, смакота! Просто супер!

– І все одно, якщо вам не важко, навчіть мене готувати борщ по-вашому.

– Тетянко, не треба тобі цього! – вигукнула свекруха. – Ти готуєш краще за мене. Якщо не віриш, я тебе зараз пригощу своїм борщем. Я його вчора варила.

Через кілька хвилин дегустацію проводила вже Тетяна.

– Ну, як? – запитала Олена Григорівна.

– Смачно, – ввічливо відповіла Тетяна.

– Ось-ось. Просто смачно. А в тебе – смакота і захват. Сергійко наш просто зажерся.

– Ні… – заперечила Таня. – Він не зажерся. Напевно, смак вашого борщу йому звичніший. І тому здається смачнішим.

– Так? – Свекруха раптом змовницьки подивилася на Тетяну. – Тоді я тобі дам із собою баночку мого борщу, і ти ним увечері Сергійка нагодуй.

Скажеш, що приходила до мене, і ми разом його приготували. Нехай оцінить. Тоді ми й дізнаємося, що за бзик у нашого цінителя борщу.

Увечері Сергій, прийшовши з роботи, з порога здивовано запитав:

– Тетяно, ти, справді чи що, була сьогодні у мами?

– Звідки ти знаєш? – здивувалася Тетяна.

– Вона мені подзвонила. Сказала, що вчила тебе готувати борщ. І що ти його принесла додому.

– Угу, – кивнула Тетяна. – Принесла.

– Чудово, – радісно вигукнув Сергій. – Тоді я мию руки, і чекаю маминого борщу.

Але після першої ж ложки в чоловіка на обличчі з’явився дивний вираз.

– А це справді мама готувала? – запитав він обережно.

– Ну, звісно, – здивовано відповіла Тетяна.

– І ти це теж їла?

– Так, – знизала плечима Тетяна. – Мені сподобалося. Я тепер буду так само готувати.

– Тетяно, не треба! – вигукнув злякано чоловік.

– Що не треба? – витягнулося обличчя в дружини.

– Не треба так готувати. Готуй як раніше.

– Але чому? – зі здивуванням запитала Тетяна.

– Тому що твій борщ… – чоловік відсунув тарілку вбік, – він, це… Він, реально, смачніший. І, взагалі, я, чогось, сьогодні якийсь ситий. Давай просто чаю поп’ємо, з бутербродами. І досить.

Тетяна, нічого не розуміючи, здивовано знизала плечима.

Після того, як Сергій вийшов із кухні, вона скоріше взяла ложку, спробувала з тарілки чоловіка, і її обличчя перекосило від відрази.

Вона швидше схопилася за телефон і набрала номер свекрухи.

– Олено Григорівно, – щоб не почув Сергій, майже зашепотіла вона в слухавку, – я не розумію, що сталося. Я його зараз скуштувала ваш борщ, а він… Він…

– Я знаю, – спокійно сказала свекруха. – Його, напевно, їсти неможливо.

– Але чому? Він же був смачний.

– Я туди прокислого молока додала. Ти краще скажи, він це спробував?

– Так…

– Ну і як? Сподобалося?

– Не дуже…

– Не дуже?! – розреготалася свекруха. – Значить, зі смаковими рецепторами в нього все нормально. І нехай тільки спробує ще раз щось сказати проти твого куховарства! Я йому покажу – “мама готує смачніше”!..

Джерело