Я обожнюю солодощі. В мене є улюблені тістечка, які я купую завжди, коли душа бажає чогось смачненького. Вони продаються у кондитерській біля мого будинку.

Якось сестра запросила мене на каву. А яка ж кава без ідеальних тістечок? Тому я швиденько зібралась, аби встигнути придбати смаколики у кондитерській навпроти. Але яким було моє розчарування, коли я їх там не застала.

Була змушена бігти в кондитерську цієї мережі, що знаходиться на сусідній вулиці. Дорогою туди, раптово почалась злива і я вся змокла. Це настрою не додало. Але, коли думала про улюблені тістечка, які я зараз придбаю, то на душі ставало тепліше. Ось тільки треба їх взяти та мерщій до сестри в гості.

Коли зайшла до кондитерської то побачила, що на вітрині лишилась одна коробочка моїх улюблених солодощів. Я вже була готова взяти її до рук, яка з-за моєї спини, хтось нахабно вхопив її першим. Це трапилось за секунду, я навіть зорієнтуватись не встигла.

Моєму гніву не було меж! А молодий хлопець, який вихопив мої улюблені тістечка, практично в мене з-під носа, був цілком задоволений своєю спритністю. Оце так нахаба!

Не приховуючи своє розчарування, взяла торта, якого любить сестра, оплатила та вийшла на вулицю. Що за невезіння сьогодні?! Настрій зник остаточно.

Злива вже вщухла. А біля кафе, що поряд з кондитерською, стояв той самий хлопець з моїми улюбленими смаколиками. Він з посмішкою промовив:

– Не ображайся! Пішли краще кави вип’ємо з тістечками.

Так відбулося наше перше знайомство з моїм нинішнім чоловіком. Ми вже шість років одружені. Щасливі разом і регулярно купуємо ті самі тістечка. Ось так доля звела двох любителів солоденького.

КІНЕЦЬ.