Зіна вирішила, що вона не дочула, коли їй подзвонили й сказали, що до неї в гості їде мати з племінницею Ритою та її чоловіком… Ювілей, кажуть, материн, в селі справлятимуть! Рита, приїхавши в рідне село, всім понавозила гостинців. Навіть малим дітям накупила, хоча не всіх їх навіть і пам’ятала… Стіл для матері накрили в саду. Ледве розмістилися вони там усією великою родиною… І тут раптом до столу у синій сукні вийшла мати – Тетяна Петрівна. Намисто з перлів на шиї, а очі сині-сині, як у молодості, сміються… Усі глянули на неї й ахнули від побаченого!

Рита підійшла до кімнати, і раптом їй здалося, що там за дверима її мама… Плаче…

Вона аж зупинилася від несподіванки перед дверима. Як же ж так, вона ж для мами все робить, щоб та була щаслива. Невже вона в чомусь відчула себе обділеною?

Ох вже ці старі люди, вічно їм все не так, ображаються без жодного приводу…

Настрій Рити від цих думок зіпсувався. Адже щойно, у розмові з давньою подругою, вона розповідала, що в неї мама на старості років живе краще не придумаєш.

І що цим літнім людям завжди не вистачає?

– Світланко, ти й не уявляєш, ось тепер я живу так, як все життя мріяла! Так, будинок величезний, і це не дача, а справжнісінький заміський будинок.

Віктор не хотів наймати хатню робітницю, але я наполягла, ми ж можемо тепер собі багато дозволити.

Діти виросли, роз’їхалися, у них своє життя, хоча ми їм, звичайно, допомогли влаштуватися як слід.

У зятя, чоловіка Марини, юридична освіта, він без сну й відпочинку працював.

А тепер він директор юридичної фірми. Зовсім інше життя й інший достаток.

Маринка – психологинею працює в елітній школі. Розлучатися тепер вони вже не збираються, можна й дитину народжувати.

А молодший наш Ярослав квартиру винаймає, не одружений поки що. Він закінчує університет і вже є місце, де він працюватиме фінансовим аналітиком.

Як мати?

Ой, у неї ж ювілей і ми їй купили в подарунок круїз на лайнері!

У директора нашої компанії мати у такому ж віці, вони з моєю знайомі.

І директор запропонував їх удвох відправити, щоб їм не було нудно.

Ми нашій навіть вечірню сукню купили і намисто з перлів.

Нехай хоч раз у житті себе королевою відчує, тим більше, що вона має шикарну каюту з балконом, уявляєш? Я й сама б у такий круїз поїхала, та якось ніколи…

Наговорившись зі шкільною подругою, вона була дуже задоволена собою.

Рита хотіла ще комусь подзвонити, але вирішила зазирнути до мами.

Рита не була ледачою, вона все життя гарувала. Спочатку помічницею бухгалтера, коли ще навчалася.

Потім її покликали на інше місце і навчили, як треба працювати, щоби все було гладко, і сама в достатку.

Але тільки тепер, коли Рита й сама змогла вибитися в люди, і чоловік її Віктор кар’єру зробив, тільки тепер вона більш-менш задоволена, як вони живуть.

Вони продали свою непоказну дачу й купили заміський будинок.

Двічі на тиждень до них приходить хатня робітниця Ніна. Вона пере, прибирає й готує на пару днів, поки господарі на роботі.

Рита головна економістка на великому підприємстві, а Віктор там же ж головним інженером працює, і вона задоволена тим, чого вони досягли з чоловіком.

Рита пішла у кімнату мами. Тетяну Петрівну Рита давно вже до себе забрала жити, одразу, як матір овдовіла і одна засумувала без батька.

Та й якби не мати, хто б їм із Віктором дітей допомагав піднімати? Вони б самі не впоралися, мамі вони дуже вдячні…

Натомість тепер Рита для мами старається, хоче для неї все, що можна зробити.

І в санаторій на лікування відправляє двічі на рік. І на концерти її водить, і купує мамі все, що захочеться.

Хоча мама в неї дуже проста, але з села, як і сама Рита. Невибаглива вона. Рита їй гарне дороге пальто купила, так мати його береже, соромиться в ньому ходити.

І сукні ошатні її ледь можна змусити носити, тільки коли гості є, чи вони йдуть у кіно або на концерт. Та й узагалі мати до міської метушні так і не звикла, скільки Рита не намагалася.

Ось і заміський будинок матір «налякав».

– Це ж куди стільки, цілих двісті квадратних метрів, палац просто?! – ахала й охала Тетяна Петрівна. – А прибирання скільки, до чого таке багатство, Риточко?

І скільки Рита її не переконувала, що будинок у них не дуже великий, мати обрала собі затишну маленьку кімнатку. Не звикла вона шикувати, жила все життя інакше.

А дізнавшись, що до них буде хатня робітниця заходити, то мати і взагалі засумувала.

Це як же ж чужа людина в їхньому домі господарюватиме?! Вони що, самі не можуть, чи що?!

Але потім, побачивши, скільки часу проводять на роботі Рита й Віктор, мати наче змирилася.

Хоча коли приходить Ніна, Тетяна Петрівна досі соромиться, що хтось за нею прибиратиме.

Спочатку вона навіть тишком-нишком перед приходом Ніни сама пил витирала, та й підлогу мила, щоб та не подумала, що в хаті нечупари якісь живуть…

…Рита ще постояла трохи біля дверей маминої кімнати. Начебто більше схлипів не чути. Може їй здалося?

І вона рішуче відкрила двері.

Мати сиділа біля вікна в своєму улюбленому халатику.

Вона озирнулася. Її блакитні очі з віком вицвіли і тепер і не зрозумієш, чи вони заплакані, чи може просто жінка не виспалася?

– Матусю, ти ж ту сукню вечірню так і не поміряла, – Рита зайшла до мами з коробкою в руках.

В ній лежала нова довга синя сукня.

– Та куди мені таке, дочко?! Хіба ж це для мене?! Та й не знаю я, як поїду в цей ваш круїз… Боязко якось. Що я там робитиму?

Вона підняла на Риту трохи злякані очі. Доньку образити боялася. Та ж для неї старається.

– Мамо, ну ти ж сама мріяла про океан, що знову не так?! – обурилася Рита, і тут же ж схаменулася.

Що ж вона, як на роботі з підлеглими, так із матір’ю наполегливо розмовляє?! Он у неї знову очі змокріли!

І Рита знову почала терпляче її вмовляти:

– Мамо, ну ти ж не одна там будеш! Ти ж матір мого начальника добре знаєш. Ви з Марією Петрівною не раз у санаторій їздили.

А в такий круїз кожен мріє потрапити, а ти вередуєш!

Ну-но давай краще сукню міряти, знімай свій старий халат!

Мати скорилася, залишившись у праній-перепраній улюбленій бавовняній сорочці. Так і стояла покірно, піднімаючи худі руки, поки Рита одягала їй сукню.

– Ну, дивись, як добре? Увечері на теплоході вогні засвітяться, музика заграє, а ви з Марією Петрівною як вийдете, мов пані. Ти ж говорила, що в бідності жила, тож давай, надолужуй!

Рита вдягнула мамі намисто.

– Подивись у дзеркало, мамо, як добре! Перли тебе молодять, а сукня робить твої очі синіми, як раніше, – вмовляла Рита.

А мати з тугою дивилася на себе в дзеркало. Вона погодилася з Ритою, опустила очі й почала пошвидше все це знімати…

– Та не хоче теща в круїз їхати, вона там себе не в своїй тарілці почуватиме, – увечері говорив Риті чоловік. – Вона у своє село мріє з’їздити до сестри Зіни, ми ж їй давно обіцяли.

– До Зіни будь-якої миті можна поїхати. Та й що ми там не бачили? Сама ж потім буде дякувати і хвалитися, що на ювілей їй донька і зять поїздку в круїз подарували! – заперечувала Рита. – Що за злиденне мислення? Вона цього варта.

– Ну, як знаєш, – погодився Віктор.

Він теж не дуже любив галасливі заходи і життя напоказ. Але Риті видніше, це ж її мати…

Але раптом за два дні до круїзу Риту викликав її директор Микола Васильович:

– Ви вже вибачте, Маргарито Борисівно, мати в мене занедужала, не зможе вона в круїз поїхати. Знаю, що ви розраховували, що вони, як і в санаторії, удвох будуть, але що я можу вдіяти?

І Микола Васильович сумно розвів руками…

Як же ж зраділа Тетяна Петрівна, що вона нікуди не попливе!

Спочатку вона намагалася приховати свою радість, але потім зізналася:

– Риточко, я ж погано бачу, ну що я там розгляну? По екскурсіях ходити ноги нитимуть, та й навіщо мені в цій сукні ввечері ходити? Перед ким?

Мати навела ще багато аргументів, а Рита спочатку хотіла розсердитися, а потім вирішила:

– Та хай буде так, як ти хочеш, мамо! Раз твоя Зіна так далеко, і не в змозі їздити, то поїхали до неї твій ювілей відзначати! Бо ж там вся наша рідня! Ми накупимо всього для столу, гостинців сестрі твоїй і всім іншим. Ну що, поїдемо? Днів на п’ять із вихідними я точно зможу відпроситися…

Тетяна Петрівна засяяла від цих слів дочки, і не знайшовши слів, просто обійняла Риту, тихо шепочучи їй:

– Дякую, доню, ось це справжній подарунок, а я вже почала боятися, що не побачу більше ні Зіну, ні Олечку її, ні Володю… Та що їх усіх перераховувати…

…Зіна вирішила, що вона не дочула, коли їм подзвонили і сказали, що до них їде Рита з чоловіком і з матір’ю в гості. Ювілей, кажуть, Тетяни в селі справлятимуть!

А Рита, приїхавши в рідне село, всім гостинців понавезла, навіть дітям малим накупила, хоча не всіх їх навіть пам’ятала…

Стіл для мами в саду накрили, ледве розмістилися там усією великою родиною.

І тут раптом до столу вийшла Тетяна Петрівна у синій сукні. Намисто з перлів на шиї, а очі сині-сині, як у молодості сміються.

Усі аж ахнули.

– Ну, Петрівно, ну нічого собі!

– Та це дочка в неї молодець, ох і Рита!

– Та й зять Віктор добрий, видно, що любить тещу, он як одягнена…

Стільки тепла й радості Рита вже давно не отримувала від спілкування.

Вирішила вона, що до Різдва вони знову в село приїдуть – відпочити і з ріднею побачитися.

– Зіно, ви й до нас приїжджайте, будинок у нас великий, всіх приймемо! – обіймала сестру на прощання Тетяна Петрівна.

І було видно, що вона себе зараз почуває просто чудово, ну прямо як пані!

…Ну а директор Рити незабаром зізнався, що його мати тоді не занедужала, а просто боялася в той круїз поїхати.

– Скромні вони, матері наші… Їм своє село і рідня більше до вподоби. А подарунок треба такий дарувати, щоб душу радував… – просто сказала Рита…