Одна жінка мала город та сад. А у сусідки у місті – не було. І жінка із саду сусідці привозила гостинці.

Бідні дари однієї жінки похилого віку – іншій… Ягідки, морквина, ріпка, п’ять яєць від курочок. Сад був недалеко. І жінка там увесь час працювала на своїх трьох сотках землі.

Щотижня приносила сусідці. Та раділа і дякувала.

Діти сусідку рідко відвідували. І пенсія невелика. І саду нема. Нехай пригощається!

А одного разу жінка прийшла з кошиком. У кошику морквина та буряк. Банка солоних помідорів. Свіжі яйця. Бідні дари. Від душі.

А у сусідки свято: син приїхав! Стіл багатий накритий. Син привіз багато смачного, дорогого. Він був багатий, свої магазини в нього. І сусідка у новому халаті, у гарних домашніх тапочках; посміхається і сміється. І пахне добрими духами та різними стравами.

І донька приїхала із чоловіком. І онуки бігають квартирою. Свято ж! І блимають різнокольорові гірлянди. І ялинка стоїть вбрана.

Сусідка взяла недбало кошик із бідними дарами. І до столу не покликала, – ну це зрозуміло, сімейне свято. І он скільки пакетів із подарунками стоїть у передпокої, ще не розпакували. Коробки з цукерками дорогими, торти, тістечка, багато всього.

“Я за кошиком зайду потім!”, – сказала жінка з садом.

А сусідка відповіла роздратовано, мовляв, та віддам я твій кошик, Зіна! Не до тебе мені. У мене все є!

Зараз є. Раз в рік привезли багаті дари. Виявили увагу. Привітали та добрі слова сказали. І багате свято настало!

Тільки живе людина дарами бідними. Але ж постійними. Хлібом живе, а не тістечками. Постійною турботою, а не катанням на каруселях раз на рік.

І даремно, звичайно, не пригостили Зіну солодким. Даремно до столу не покликали, не налили чаю. Даремно не привітали хоч словами. І даремно кошик з дарами гидливо запхали в темний кут.

Тому що за тиждень згадають про бідні дари вірної людини. Про постійну допомогу, яка здається мізерною та нецікавою на тлі дарунків пишних та багатих.

Але рідкісних. Ними не проживеш. І буденне добро важливіше за багаті дари…

КІНЕЦЬ.